Пітер Пен

Коли в спальню увiйшла Лiза, тримаючи Нену за нашийник, кiмната здалася iй такою, як завжди, дуже темною, i якщо прислухатися, то можна було почути, як сопуть трiйко янголяток увi снi. Насправдi вони майстерно iмiтували це, сховавшись за фiранками бiля вiкна.

Лiза була сердита на Нену, бо збивала вершки для рiздвяного пудингу на кухнi, трохи закалякана, навiть iз родзинкою на щоцi. Пiдозри Нени здалися iй абсурдними. Дiвчинка вирiшила, що найкраще – це привести зараз собаку в дитячу кiмнату, але ж не залишати ii тут.

– Твоi пiдозри безпiдставнi, – сказала служниця, не маючи намiру вибачатися перед Неною. – Всi твоi янголята сплять у своiх лiжечках. Послухай, як гарно вони соплять.

Тут Майкл, вирiшивши закрiпити успiх, засопiв так старанно, що мало не зiпсував усю справу.

Нена знала цi витiвки, тому намагалася вирватися з рук Лiзи, але та тримала мiцно.

Проте Лiза була не надто розумна.

– Ну годi, Нено, – сказала вона строго i виштовхала собаку з кiмнати. – Якщо не припиниш гавкати, то я поскаржуся пановi та панi, коли вони повернуться з вечiрки, i тодi, так чи iнак, але ти отримаеш прочуханку.

Вона знову прив’язала нещасну собаку надворi, та ви гадаете, що Нена заспокоiлася? Кличте сюди пана i панi з забави! Це саме те, чого вона прагне. А може, ви думаете, що собака непокоiлася за себе, а не за дiтей? Але Лiза повернулася на кухню до своiх пудингiв, i Нена збагнула, що iй уже нiхто не допоможе. Тодi вона стала рватися з ланцюга, i нарештi iй вдалося порвати його.

Вже за мить вона увiрвалася у вiтальню будинку № 27, махаючи лапами мало не до неба, щоб якнайвиразнiше попередити про небезпеку. Пан i панi Дарлiнг втямили, що в iхнiй дитячiй кiмнатi сталося щось жахливе, i, навiть не попрощавшись iз господинею, поквапилися на вулицю.

Минуло цiлих десять хвилин з того часу, як трiйко шибеникiв сопли за фiранкою, але Пiтер Пен може багато чого вчинити за десять хвилин.

Та повернiмося в дитячу кiмнату.

– Все гаразд! – оголосив Джон, виходячи зi схованки.

 – Скажи, Пiтере, а ти справдi вмiеш лiтати?

Не переймаючись вiдповiддю, Пiтер облетiв кiмнату, зробивши кiлька пiруетiв.

– Як круто! – закричали Джон i Майкл.

– Як це гарно, – вiдгукнулася Вендi.

– Так, я гарний, о, який я гарний, – лементував Пiтер, знову забувши про манери.

Здавалося, що лiтати зовсiм неважко, i вони спробували, пiдстрибуючи спочатку на пiдлозi, а потiм i на лiжках, але марно.