Тиха місцина

Жозефiна схлипнула востанне i заспокоiлася:

– Якщо хочеш знати, я вирiшила йому дати вiдставку.

– Ха-ха-ха! – Констанцiя вибухнула зi смiху. – Ти чула це, мамо?! Вона вирiшила дати йому вiдставку! Начебто вiн хоч один раз у життi поглянув на неi, нiби вiн взагалi знае про те, що вона iснуе! З усiх самозакоханих…

Але мiсiс Перрi була не в змозi бiльше це витримувати. Вона обiйняла Жозефiну i попросила ii пiти до себе в кiмнату.

– Твою сестру турбуе лише одне: щоб iз тебе не смiялися, – пояснила iй вона.

* * *

– Ну, гаразд, це вiн дав менi вiдставку, – похмуро вимовила Жозефiна.

І вона вiдмовилася вiд нього, вiдмовилася вiд тисячi поцiлункiв, яких у неi нiколи не буде, вiд безлiчi довгих неймовiрних танцiв у його обiймах, вiд сотень вечорiв, якi неможливо буде нiчим вiдшкодувати. Вона зовсiм не надавала значення листу, який написала йому напередоднi й не встигла ще надiслати, – а тепер уже не надiшле нiколи.

– У твоему вiцi рано думати про такi речi, – сказала мiсiс Перрi. – Ти ще дитина.

Жозефiна пiдвелася та пiдiйшла до дзеркала:

– Я обiцяла завiтати до Лiлiан. І вже спiзнююся.

* * *

Повернувшись до своеi кiмнати, мiсiс Перрi подумала: «До сiчня ще два мiсяцi». Вона була вродливою жiнкою, яка хотiла, щоб ii любило все оточення; iй нiколи не хотiлося керувати iншими людьми. У душi вона вже акуратно спакувала i вiдправила на пошту згорток iз Жозефiною всерединi, адресуючи його в безпечну й тиху школу Брiрлi.

* * *

Годину потому в кафе Блакстона Ентонi Харкер i ще один юнак спокiйно сидiли за столиком. Ентонi був приемним хлопцем: трохи ледачим, досить заможним i задоволеним своiм нинiшнiм успiхом у суспiльствi. Пiсля того, як його виключили з одного унiверситету на сходi краiни, вiн зарахувався до одного з найвiдомiших унiверситетiв Вiрджинii, де й здобув освiту в бiльш сприятливих обставинах.

– А ось i Тревiс де Коппет, – зауважив приятель. – Цiкаво, чого вiн кирпу гне?

Ентонi поглянув здалеку на зграю юнацтва в дальньому кутку кафе й упiзнав Перрi-молодшу та ще якихось дiвчат, котрi часто траплялися йому на очi на вечiрнiх вулицях. Поводилися вони невимушено, надто гучно розмовляли i мали досить безглуздий вигляд.