Про військове мистецтво

Поки трималася чистота республiканських звичаiв, жодний громадянин, навiть найбiльш гордий патрицiй, i не думав про те, щоб, спираючись на вiйськову силу, в мирний час нехтувати законами, грабувати провiнцii, захоплювати владу i тиранствувати над вiтчизною; з iншого боку, навiть найтемнiшому плебею не спадало на думку порушувати клятву воiна, примикати до приватних осiб, зневажати сенат або допомагати встановленню тиранii заради того, щоб годуватися повсякчас вiйськовим ремеслом. Военачальники задовольнялися трiумфом i з радiстю поверталися до приватного життя; солдати складали зброю охочiше, нiж бралися за неi, i кожен повертався до своеi роботи, обраноi як справу життя; нiхто i нiколи не сподiвався жити награбованою здобиччю i вiйськовим ремеслом.

Великий i повчальний приклад залишив Атiлiй Регул; вiн очолював вiйсько в Африцi, i, коли карфагеняни були майже переможенi, Регул просив у сенату дозволу повернутися додому, щоб обробляти своi землi, запущенi його ж працiвниками. Ясно як день, що, якби вiн займався вiйськовою справою як ремеслом i хотiв нажитися цим шляхом, вiн, господар стiлькох провiнцiй, не просив би дозволу повернутися додому i стерегти своi поля; кожен день намiсництва приносив би йому набагато бiльше, нiж вартувало все його майно.

Але громадяни цi були iстинно гiдними людьми, якi не робили з вiйни ремесла i не бажали собi вiд неi нiчого, крiм роботи, небезпеки i слави. Тому, пiднявшись на вищi ii щаблi, вони з радiстю поверталися до свого дому i жили своею працею.

Так поводилися найпростiшi люди i звичайнi солдати. Це видно з того, що кожен з них розлучався з вiйськовою службою без жалю. Залишаючи вiйсько, вiн, однак, завжди готовий був повернутися в стрiй i разом з тим пiд час вiйськовоi служби з радiстю думав про звiльнення вiд неi. Пiдтверджень цьому багато; ви ж знаете, що одним з головних привiлеiв, який римський народ мiг надати своему громадянину, була свобода служити у вiйську тiльки за власною волею, а не з примусу.

Поки мiцними були пiдвалини Стародавнього Риму, тобто до часiв Гракхiв, не було солдатiв, для яких вiйна стала б ремеслом, а тому вiйсько налiчувало дуже мало негiдних людей, i, якщо такi виявлялися, iх карали за всiею суворiстю закону.

Тому будь-яка благоустроена держава мае ставити собi за мету – зробити вiйськову справу в мирний час тiльки вправою, а пiд час вiйни – наслiдком необхiдностi i джерелом слави. Ремеслом вона мае бути тiльки для держави, як це i було в Римi.