Микола Джеря

Намiтка свiтилась, i через неi було видно високий очiпок з червоними лапатими квiтками на жовтогарячому полi. Жовтi старi чоботи були почерненi по самi кiсточки i тiльки халяви ще жовтiли. Чорнi брови здалеки дуже виразно чорнiли пiд бiлим пружком намiтки. Поруч з Джерихою сидiли чотири молодицi, позав'язуванi здоровими хустками на високих очiпках.

Старий Джеря в однiй сорочцi стояв коло ворiт, спершись на тин, i розмовляв з якимсь чоловiком. Молодицi розмовляли та цокотiли, як птицi на деревi. Джериха розказувала десятий раз, як ii син тiеi недiлi перший раз читав апостола в церквi, як розгортав книжку, i як вийшов серед церкви, i як став, i як переступав з однiеi ноги на другу, як засоромився i почервонiв.

Вона, очевидячки, була така рада, що в неi невеличкi темнi й яснi очi так i крутились на всi боки.

– Господи! скiльки я переносила дяковi курей, скiльки однесла полотна, яець, грошей! А все-таки мiй Микола вивчився читать, дякувати господовi милосердному. Як заспiвае мiй Микола в церквi, то я й сама не своя.

Б'ю поклони та молюся та хрещусь… А це недавно я вже казала своему старому, чи не час би оженить сина. Я вже старiюсь, час би взять собi невiсточку в хату, та не знаю. до кого б оце старостiв слати.

Молодицi перебрали язиком усiх дiвчат на селi, пересудили й багатих, i бiдних, та й спинились на однiй; то була Варка, дочка одного вербiвського багатиря, молода й моторна дiвчина.

Джериха не вважала, що Варка була багатирка, а ii син був убогий. Вона знала, що всi дiвчата водили очима слiдком за Миколою, а як вiн йшов вулицею, то вибiгали дивитись на його, аж перелази трiщали.

Сонце било промiнням з-за причiлка. Половина двора була вкрита ясним червоним свiтом, половина лежала в тiнi. Микола вийшов з вишника i попрямував до хати.

– За вовка промовка, а вовк i в хату! – промовила мати, вгледiвши сина. – А ми, сину, оце розмовляли за тебе, бодай не вадило, коли не чув.

– Про що ж ви розмовляли, мамо? – спитав син.

– А про те, що тебе час оженить! – сказала мати.

І молодицi знов почали вихвалювать Варку на всi боки.

– Хвалiть, та глядiть, щоб часом не перехвалили на один бiк, – промовив Микола й почув, що в його душi лунае пiсня незнайомоi дiвчини, а перед очима мрiе кругле молоде лице з чорними бровами.

В той час на вулицi мiж вербами затупотiв кiнь. З-за верби висунулась кiнська голова, а за нею зачорнiла висока шапка, зачервонiло повне лице з довгими чорними кудлатими вусами.