Міражі

Викопний – вiдсвiт, – хрящ – колись пiдземних вод

Тугiшою – енергiя – виходить – з нурту,

Змiтаючи – ласти, – тупе, глухе й iнертне.

Брандспойти, якi – i свiдоме, й – пiдсвiдоме.

ПАЛІЯТИВ

Свiт втратив мову – й перейшов на миги.

Над клюмбою – спалахують – комахи.

Для дiйсности- крiзь рурки- допомогу.

Вся фльора – на флюоресценснi смуги.

Скакалку – й дзиглик – в мандри – неврастенiк,

Шлях найкоротший – крiзь – найгрубшi стiни.

Бо форми iснування – безнастанно, —

Й метану бульки, що – хребет – i втому.

А тут ще – недовтiленi – пiщини,

Що – серце, – i нестерпний напад – щему.

Та – сенс – нутро, – серед ущiльнень – оптик:

За карк – буття – вхопив – рухомий клаптик —

І, заки – хтось – колись – палiятив, —

Вже зараз – в усi напрямки – лiта.

АРЛЕКІН

Вiкно. У цилiндричнiй вазi – кали.

Геть – поскакали – тi, що – вже – нiколи.

Рука – в руцi – передае – пiвкулi

Землi – з зародженням – вiтрил – наскельних.

Хаос, – цупкого повсякденна – в’язень, —

Прокинувся – й на шворочку – дiези.

Й предмети – нiмби, крiзь якi – мерлюзи,

Де iснування – з дiр – без фiльтрiв – лiзе.

Вiд кiсточок, – форм надбудову – здувши, —

Йдуть – вiд двоногих – вже – самi пiдошви —

Стежками, що iх – жужмом – й iгуани.

Котрi – одбiгли – сну – i гiгiени,

Хоча i iм – дороговказ – звиса:

В маленьких зграйках – з неба – iвасi, —

Єдиний, хто – незмiнно, – арлекiн,

Що, за мiстки освiтлення мiське,

Серпа держалко – мiцно – в кулаку.

УСМІХ – ПОРЦЕЛЯНИ

У цей свiт – нiжний усмiх – порцеляни:

Перед пастушкою закоханий – колiно.

Висока зачiска – i на долонi,

Вперед простягненiй, – вахляр зелений.

Запiлля, – тло, – квасоля тичкова.

З-пiд черевичка – хвилi рiчковi.

Закам’янiле – мiниться – й пливе.

І легiт, – двi-три рисочки, – траву.

Й на нiй – хмизин тоненьких, – стрiчка, – в’язку,

Що – широчiнь, де i для двох – завузько.

Саме повiтря – лиш для цих  причали,

Й вуста навколо з порожнин, – i чола.

В буття осердя – усмiх-ехолот —

У iскру, яку – т- й тлiн – не поглина.

І ЗА ОДНОДЕНКАМИ – В ВИР – НАВЗДОГІН

Пам’ять – набiк – i довбню, – i довбило.

Дитячi крочки – в туркусове – й бiле.

Перемiстились – хмаросяги болю —

До кiстякiв, що – тiточок – дебелих.

Безногий спогад – б’е себе – у груди, —

Перехiдного – нетривкий порадник.