Дилогія. Під тихими вербами.

І в свiтлицi в його так прибрано, що хоч i станового, то не сором приняти: два тапчани, стiльцi чорним покрашенi, по стiнах малюнки великi – вiддавав за iх Денис щетинниковi не то по злоту, а й по пiвкарбованця, бо там такi е, що i з золотом… самих генералiв аж п'ятеро, i вiйна турецька, i страшний суд iз змiем, i «вид города Тулы»… i всi за склом, у великих червоних та в зелених рамцях… А вiкна в хатi такi, що вiдчиняються, а не вiдсуваються, i на вiкнах завiски телiпаються ситцевi, – зовсiм, як у панiв. І лiжко тут стоiть – високе й широке, на йому аж три перини, i засланi зверху червоним «одiялом» (п'ять карбованцiв цiна); а чотири здоровенних подушки замалим не до стелi знiмаються, та всi в ситцевих пошивках з здоровенними лапатими квiтками, – це вже Домаха Денисова набирала, – дуже гарнi, ситець аж по злоту.

Нiхто на цьому лiжковi не спить (бо всi ночують у противнiй хатi), а стоiть воно так, закрашае хату, чи то пак «комнату», – щоб видко було, який хазяiн живе, не харпак… Та й дочок же в Дениса двое— то це ж iм Домаха надбала: хай люди бачать, що есть. Надбано, хвалити бога, i на дочок, i на синiв: е в чому походити, е що з'iсти й спити. Не сором, нi, не сором покликати до себе людей, хоч би й таких заможних, як оце зараз сидять у свiтлицi за столом, п'ють, iдять та й про дiло гомонять.

Не малi ж то й гостi!

На покутi сидить старшина Григорiй Павлович Копаниця – той, що колись писарем волосним був, а тепер старшиною. Ге-ге! Тепер уже йому не писарювати, тепер уже вiн багатир на всю губу: своеi землi скiльки! Як iде в город, у земське собранiе (бо вiн же там гласним), то так убереться в сюртука, що пан, та й годi! Та йому ж i треба цього: помiж панами крутиться.

Та хоч i на селi, то без жакетки й з хати не вийде.

Зараз бiля його сидить Сучок Михайло Григорович. О, то не маленький Сучок! Є в його й крамниця, й земля, до своеi дочки Горпушi приняв собi у прийми зятя, да так удвох тепер орудують, що ну!

А далi ще сидять Денисiв тесть Манойло Гаврилович, Домашин батько, бiля нього сват Остап Колодiй, кум Терешко Тонконоженко та Яхрем Рябченко – все багатирi, гарно повдяганi, в синiх чумарках, у таких, як i в Дениса, тiльки Рябченко по-городянському – в жакетцi.

Тесть та кум Терешко – то старi приятелi Денисовi, з iми вiн здавна в спiлцi, вiн iм, а вони йому пособляють. З Копаницею Денис заприятелював тодi, як пособив йому вилiзти на старшину; тодi ж i з Сучком зазнався дужче. А от з Остапом Колодiем та з Яхремом спiлка не з-так iще давня.