Сині етюди

Впливи. Я погоджуюсь з тими вельмишановними критиками, що не бачать у моiх творах нiчого оригiнального. Вони мають рацiю: весь я в лабетах пiльняковщини та iнших серапiонових братiв.

Мова. Мова моiх творiв надзвичайно кострубата. Окремi вирази бувають буквально безграмотнi. От приклад: «Балачки його нiчого собою не уявляли». Про мову моiх творiв можна прочитати у професора Сулими.

От i все. А коли сказати, що я можу бути автором тiльки одного твору, який хочу написати через багато рокiв i до якого я дiйду, очевидно, через етюди, то це вже буде рiшуче все!

Словом, я до безумства люблю небо, трави, зорi, задумливi вечори, нiжнi осiннi ранки, коли десь летять огняноперi вальдшнепи[11 - Мiй сюжетний любовний роман «Вальдшнепи» буде в третьому томi.

] – все те, чим там пахне сумновеселий край нашого строкатого життя. Я до безумства люблю нiжних женщин з добрими, розумними очима, i я страшенно шкодую, що менi не судилося народитись таким шикарним, як леопард. Іще люблю я до безумства нашi украiнськi степи, де промчалась синя буря громадянськоi баталii, люблю вишневi садки[12 - «Садок вишневий коло хати». ] i знаю, як пахнуть майбутнi городи нашоi миргородськоi краiни. Я вiрю в «загiрну комуну» i вiрю так божевiльно, що можна вмерти. Я – мрiйник i з висоти свого незрiвнянного нахабства плюю на слинявий «скепсис» нашого скептичного вiку. Ну, i так далi.

А тепер – поки що до побачення! Зараз iду в робiтничий квартал до радянських робiтничих домикiв i буду там слухати, як заливаеться гармошка бродячого музики.

Вона заливаеться якось сумно, i я думаю: тут я все-таки не зустрiну професора Канашкiна, i я пригадую, що попереду мене стелиться великий життьовий шлях. Вiн починаеться десь у минулих вiках i шкутильгае осiнньою елегiею через шведськi могили, через Сорочинський ярмарок i далi, аж до Гофманськоi фантастики[13 - Мiж iншим, можна сказати не тiльки «Три мушкетери», але й «три мушкетонери». Мушкет, аркебуза – це одно, а мушкетон – це старовинна рушниця з набоями в кiлька куль, що одразу летять у кiлька сторiн.

].

…Словом, хай живе життя! Хай живе безсмертне слово! Хай живе тропiчна злива – густа, запашна й надзвичайно тепла. Я – вiрю!

…Юлiян Шпол, автор комедii, «Катiна любов або будiвельна пропаганда», мовчки ступае за мною. Весь вiн як мокре курча, i – дивно! – з його капелюшка тече чомусь синя вода.

Драстуй, Юлiяне Шпол! Драстуй, запашне життя! Тисну вам руку! Завтра пiду на могилу комунара, автора «Ударiв молота i серпнi».