Сині етюди

– Ну що ви! – червонiе мiй професор. – Я зовсiм не припускаю, щоб моя робота мала такi несподiванi наслiдки.

Але ми – я й Юлiя Шпол – стоiмо на свойому: мовляв, без бляхи тут не обiйдеться, мовляв, на слiдуючий рiк ми вже саме Канашкiна будемо обирати, мовляв, вiн же знае, що в цьому роцi ми таки зумiли провести кiлькох своiх кандидатiв.

– Дякую, дуже дякую! – говорить професор, i ми виходимо з ним на вулицю.

Нас зустрiчае та сама тропiчна злива. Я запевняю, що «Три мушкетери» написав несамовитий Ринальдо Ринальдiнi, а професор Канашкiн запевняе, що цей твiр не належить перу «письменника Ринальдо Ринальдiнi, а належить перу французького письменника Гофмана-молодшого, що писав пiд псевдонiмом Дюма[1 - Батько.

– Драстуйте, товаришi! Драстуйте й ви, професоре Канашкiн!

– Драстуй! – говоримо ми й ловимо язиками краплi теплоi тропiчноi зливи.

Олесь Досвiтнiй iнформуе, що вiн допiру скiнчив свiй новий твiр пiд такою назвою: «Собор Паризькоi Богоматерi». Вищеназваний професор виймае олiвець i записуе: «Олесь Слiсаренко написав удосвiта новий твiр «Собор Паризькоi Богоматерi». Потiм до нас пiдходить вiдомий панфутурист Семенко й одразу ж починае ображати мене дотепами й лаяти за французькi фрази, що я iх вживав у своiх памфлетах: мовляв, це ж французьке парикмахерство.

– А що значить NР, що стоiть над кожним твоiм вiршем у цьому збiрнику?

– Як що? – каже Семенко. – Це значить – кiнська сила!

– Боже мiй! – скрикнув я. – Таж кiнська сила мае зовсiм iнше позначення.

Панфутурист нiчого не вiдповiв, i таким чином виявилось, що вiн творив несвiдоме латинське парикмахерство.

Юлiян Шпол зареготав. Семенко зблiд i пiшов до Красноi гостиницi. Ми його не затримували, як i професора Канашкiна.

Нарештi пiдiйшли до Держвидаву. Там ми обтрусились вiд дощу й зустрiли ще кiлькох творцiв читанок[3 - «Папа режет, мама клеiт».]. До Держвидаву мусив зайти сьогоднi якийсь начальник, i тому в однiй кiмнатi пахло репейним маслом – саме тим, що не з agrimonia eupatorium, а з lарра.