Сині етюди

Побiгли трамваi з задумливим свiтлом: на фонi вечорового повiтря електричнi лампочки тьмяно-рожевi. Не хотiлось знати, що трамваi бiжать на край мiста, що трамваi повертаються, що нема далi трамваiв, що далi важкi дороги й кiстки замучених коней. А проте чудовi легенди революцii теж виростають тут.

Наприклад: на цiй вулицi, на цiм мiсцi – тут тепер мiщани проходять, провозять свинi з околицi – гурток матросiв умирав у нерiвнiй боротьбi з ворогами, умирали на автомобiлi, коли барикади посувались на пiвнiч – iнсургенти йшли на пiвнiч, а в проваллi раптово зацвiла Венера.

Редактор Карк дивився на вiкна: там Чепiга й теж зацвiла. Йшла синя нiч i налягала на будинки, мабуть, заповнювала коридорне повiтря – коридори довгi, темнi – установ. А в мiщанських домах тукали, мабуть, годинники. Тукали, одмiрювали простори по культурних, некультурних вiках, згадували революцii, не знали революцiй – народнi бунти, селянськi повстання, Хмельниччина, Павлюк, Трясило…

І дивився Карк на небо: там голуба безодня, там кiнчаеться життя, а степи Украiни теж голубi – асоцiацiя з небом.

– Чого так вабить-гуди – там же смерть? Може, тому, що голуба?

Потiм повертав додому. Бiля цього магазина – тут тепер державний шоколад продають – одного зимового ранку вiн зустрiв нову владу. Згадав, як шумувала Украiна, – хохол упертий чоловiк, а може, тут десь проходив Сковорода Григорiй Савич, великий украiнський фiлософ, а тепер, кажуть, могила бур'яном поросла й бджоли не гудуть бiля дупла, тiльки пчiлка iнодi пролетить, i шумують революцii, повстання на Украiнi знову.

Григорiй Савич Сковорода – так росiйська iнтелiгенцiя любить:

Григорiй Савич, Нiколай Романович, Владимир Іллiч, Тарас Григорович. І есть. у цьому якась пiвнiчна солодкiсть, упертiсть, i калузькi нетри, i Іван Калита, – i московська сила – велика велетенська, фатальна, вiд варязьких гостей iде. І нема тут вишневих садкiв – на вишнях у червнi проростають зорi – i нема тут лунких дiвочих пiсень – далеких, край села, а то в заводському посьолку, або коли з сапками йдуть, а навкруги iх зелено, а за ними з цукроварнi ледве-ледве манячить у лiтнi, яснi ночi дим.

Дим… Подумав, що над Украiною завжди був дим, i вся вона задимилась у повстаннях, задимилась у муках, огонь iшов десь у землю, тiльки на Дiнцi спокiйно думали й упирались у небо димарi. І був огонь, i теж – велика велетенська сила, фатальна, тiльки вiд варязьких гостей вона не йшла.

Коли Карк зiйшов на мiсток, бiля лiхтаря його зупинили.