Роман про добру людину

свiй чар у переливи голосу, ладний з одного маху взяти найнеприступнiшу фортецю:

– Пане професоре, я не знала, що в вас гостi! У мене до вас дуже важлива справа!

Очевидно, якби професор Кава не ловив гав, лiтаючи десь у хмарах, вiн вирiзнив би крiзь цi звичайнi слова з самих туркотливих iнтонацiй Рiточчиного голосу такi райськi кущi, перед якими зблiд би спiв сирен, як блiднуть першi кроки дитини перед досвiдченим бiгуном на далекi вiддалi.

Але, видно, присутнiсть Стецька засмiтила професоровi слух, до нього не долинули переливи Рiточчиного звернення, i тому вiн, дивно змiнившися на очах Стецька, обiзвався, надто чiтко викарбовуючи склади:

– Вельмишановна панi, Рiто Сильвестрiвно (правда, це могло вже Стецьковi й справдi причутися, бо вiн не подибував у таборi людини, яка звала б Рiточку по батьковi), я зараз занятий.

– Ви менi стiльки разiв обiцяли й нiколи не зайшли! Аж менi довелося вчинити на вас напад.

– Дорога панi, у мене гiсть, нехай колись iншим разом, – зупинив ii професор Кава, дивлячись не на Рiточку, а на Стецька.

Не виключене, якби Рiточка не панувала над собою (не дарма ж вона походила з панського роду!), вона просто спопелила б поглядом гостя, цього шалапуту Стецька, який завжди всiм ставав на завадi i тепер самою своею присутнiстю псував iй розмову з професором Кавою, хоч Рiточка й на думцi не мала мститися нiкчемному п'яничцi за давню образу (хтось iнший на ii мiсцi довiку подiбноi наруги не забув би!), коли вона, виключно з шляхетности й спiвчуття, ще заки з Рiточки Польовоi вилущилася Рiточка Бурундяй (того часу Рiточка не любила згадувати, бо щойно коли вона побралася з не надто привабливим, – пощо чоловiковi краса? – натомiсть чесним i порядним у таборовiй опiнii вчителем математики Бурундяем, якого лише вряди-годи, та й то виключно в товариськiй незлобнiй розмовi, обзивали паталахою, не здатним приструнчити власну жiнку, – до неi почали ставитися не так вороже й поволi забували побрехеньки, якi хтось – о так, Рiточцi довелося скуштувати горя, хоч вона нiколи не здавалася, – люто волiючи ii погибелi.