Роман про добру людину

– Я не самостiйник! – перемавпував Стецька один з його пекельних супровiдникiв.

– А сам учора аж захрип, виводячи «ненька Украiна»!

– Таж то ще мiй дiд спiвали, то давня пiсня з турецькоi неволi! – здвигнув плечима Стецько, для якого единою ненькою була горiлка.

– Знаем ваше кодло. Всi ви починаете телятками. Сьогоднi поспiвав про неволю, а завтра скородити московськi ребра захотiлося, а там уже й на пам'ятник винесло, i тодi й збивайся з нiг, гаруй цiлу добу з дня на день, аби вас затоптати! Вас же, як грибiв пiсля дощу пре! Це всi вашi смердючi самостiйники!

І вони показали на довжелезнi шереги пам'ятникiв обабiч Хрещатика, якi зникали за обрiем.

– Опять этот собачий язик! – гримнув крiзь куряче гузно, замiсть рота, патик на довгих ногах, проносячися повз Стецька, i поводирi Стецьковi заметушилися, пiдставляючи голови пiд удари, хоч патик уже почвалав далi, здiймаючи за собою вихори смороду.

– Ванька, давай сюди вiдро! – вигукнув один iз красенiв, що тримав Стецька, боляче викручуючи йому руки, i вiд його крику повiтря розчахнулося, а звiдти молодиковi, який кликав Ваньку, естафетою передали повний по вiнця цебер з нечистотами.

– Ось на, i марш на драбину! – заспiшив молодик, тицьнувши Стецьковi смердючий дарунок.

– Алеж я! – мовив Стецько й подивився на своiх мучителiв.

– Не хочеш вiдра, гаразд, ще лiпше, – лiзь угору й обкаляй пам'ятник з власноi фабрики! Проявляй якнайбiльше ретельности, бо як нi, згноiмо й тебе самого.

– Вибачте, панове, таж це…

– На в зуби, за це, i за те, i за панове!

– Вибачте, – сказав Стецько, випльовуючи вибитi зуби (якби хоч подiрявленi собацi пiд хвiст, а то ж, на лихо, саме найздоровiшi, якi жодного разу не хворiли!), – при всьому бажаннi я не годен. Анi трохи не кортить, я зовсiм порожнiй, справдi, нiчого не витисну. От помацайте живiт – дiрка, а не живiт, ну нiчогiсiнько! Кишки, як випранi, мiхур нiби зсохся.

– Заткни пельку! Не йде, то бери вiдро й марш! Інакше – ну!

Стецько поторкав щелепу i, вирiшивши: шкода решти зубiв, у нього iх i так не забагато, а новi навряд чи виростуть, полiз на драбину, тримаючи цебер з нечистотами якомога далi вiд себе.