Соня

– Так не можна, – сказала Соня, – нестерпно просто. Я мушу його ще раз побачити.

– Значить, побачиш, – сказала Етерi.

І тодi Соня побачила Луi.

Вона бiгла за ним, а вiн iшов великими кроками, на плечах у нього ще нiби лишилося трошки диму i свiтла, темний лiс обгортав його обережно, а вiн на ходу розстiбав штани. Спина в нього була велика i рiвна, як завжди. Соня пiдiйшла майже нечутно, зупинилася позаду нього i чекала, поки вiн справлявся на якийсь дуб чи граб. Що вона, врештi, мала йому сказати? Нiчого, вирiшила Соня, я тiльки подивлюся i запам’ятаю.

Тодi хай собi iде куди хоче. Луi застебнувся, обернувся й мало не наштовхнувся на Соню. Вона заплющила очi й потягла носом повiтря.

– Ти що? – сказав вiн, i Сонi майже одразу захотiлося плакати. Чоловiк був високий, гнучкий i весь якийсь твердий, мав зморшки навколо очей i розпатлане волосся, бороду, густi акуратнi брови, великi руки (однiею все ще тримався за зiпер на джинсах), тонкi губи. Спину, сорочку, вузькi стегна. Все це не допомагало.

Все було як у Луi, але разом складалося, як у спустошенiй Сонинiй уявi, зовсiм в iншу людину.

– Можна я тебе намалюю? – вiд несподiванки сказала Соня. Акуратнi брови насупилися, вiн дивився на неi якось дуже зверху.

– Ну, гаразд, – сказав вiн. – Тепер я бiльш терплячий i можу позувати. Зараз? Не темно? Ти за мною йшла, щоби мене намалювати?

– Так, – сказала Соня i тут же виправилася. – Нi. Вибачте, я нiколи не обманюю.

– Я теж, – сказав вiн. Сонi це сподобалося.

– Ти п’яна? – спитав вiн.

– Нi, – сказала Соня, – я п’ю воду. Я за кермом.

– Добре, якщо за кермом, – сказав чоловiк. – Поiхали.

– Поiхали, я тебе пiдвезу, – погодилася Соня, подумала i спитала: – А що, якби була п’яна?

– Тодi би не поiхали, – сказав чоловiк.

І це була правда.

Поки Соня обережно вибиралася на дорогу, а колеса пробуксовували по вологiй травi, чоловiк заснув. Соня зупинилася i зафiксувала його ременем безпеки, голова в нього вiдкинулася назад i вбiк.

Соня понюхала його в шию, пiд вухом. Вiн не прокинувся, коли подзвонила Етерi.

– Де ти?

– Їду додому, – сказала Соня. – А що ви?

– З нами нiхто не знайомиться, – перекрикуючи музику, казала в слухавку Катя.

– Зi мною теж, – сказала Соня i подивилася на пасажирське сидiння. Чоловiк спав i зовсiм з нею не знайомився.

– Ми ще побудемо, – сказала Етерi.

На в’iздi в мiсто на дорогу вискочив заець, стрибав якийсь час поруч з машиною.