Перехресні стежки

Оклик, що залунав iз другого краю вулицi, вивiв його з тоi рiвноваги. Вiн озирнувся i побачив, як пiвперек вулицi, кланяючись капелюхом i весело балакаючи, наближався до нього середнього росту пiдстаркуватий панок з коротко остриженим рiденьким волоссям, рудими, сивавими вусами, одягнений у чорний витертий сурдут. Д-р Рафалович мав бистре око i добру пам’ять, але не мiг пригадати собi, щоб де-небудь i коли-небудь знав сього панка. Панок, видно, й сам догадався сього.

– Що, не пiзнають мене пан меценас? – говорив вiн радiсно i дуже голосно, немов бажав, щоб i прохожi чули його слова.

Вiн стояв на тротуарi всмiхнений, спотiлий, з капелюхом, зсуненим на потилицю, простягши до меценаса обi руки, немов готов був на перший даний знак кинутися йому в обiйми.

Меценас мовчав добру хвилю, заложивши цвiкер на нiс, придивлявся панковi, всмiхався, покашлював, а далi сказав:

– Даруйте, пане, не можу пригадати.

– Валерiан Стальський! – з трiумфом скрикнув панок i знов зробив рух руками, мовби хотiв кинутися в обiйми д-ра Рафаловича. Але сей усе ще стояв недвижно, з поважним лицем, на котрому видно було напруження i надаремне шукання в закамарках споминiв.

– Стальський… Стальський, – повторяв вiн механiчно. – Даруйте, пане!.. Будьте ласкавi, допоможiть моiй пам’ятi! Їй-богу, стидно менi, але нiяк не можу…

Та нараз вiн ударив себе долонею в чоло.

– Ах! Ото з мене забудько! Пан Стальський, мiй домашнiй iнструктор у третiй… нi, рагdon, у другiй гiмназiальнiй класi!

– Так, так, так! – притакував Стальський i руками, i головою, i всiм тiлом. – Видно, пан меценас не забули. Аякже, аякже, домашнiй iнструктор… неправильнi латинськi verba[3 - Дiеслова (лат.). – Ред.], пам’ятаете?

– Га, га, га! Партиципiальнi конструкцii, аblativus absolutus![4 - Орудний незалежний (лат.). – Ред.] Ну, як же вам поводиться, пане Стальський?

Меценас узяв подаванi йому вiддавна обi руки Стальського i, стиснувши iх у своiх пухких долонях, випустив.

– Дякую, дякую! От жию, аби жити.

– Маете тут яку посаду?

– Авжеж, авжеж! Я в судi. Пан меценас ще тут незнайомi… Я тут офiцiал при помiчнiм урядi, маю пiд собою регiстратуру. О, я служу вже п’ятнадцять лiт!

– Але ж ви, здаеться, були в вiйську?

– Так.