Перехресні стежки

Стальський, занятий оповiданням якоiсь новини, а потiм хвилевою шептаною розмовою з якимось стрiчним мiщанином, не бачив чорноi дами.

У Євгенiя сильно забилося серце, в головi затуманилося, i вiн зупинився та оглянувся за Стальським.

«Що се таке? – думалось йому. – Вона чи не вона? Ледво, щоб вона! Вiдки б вона взялася тут? Але постава ii, хiд ii, той хiд, котрий я, здаеться, пiзнав би мiж тисячами! Та нi, не може бути, се не вона! Тихо ти там! Тихо!»

І вiн долонею натиснув на груди в тiм мiсцi, де сильно билося його серце.

Стальський, переговоривши з мiщанином, надбiг. Бачачи, що Євгенiй держиться за груди, вiн зирнув на нього уважно.

– Ов, а се що? Пану меценасовi щось недобре?

– Менi? Борони Боже! Або що?

– Що пан меценас держаться за груди. І зблiдли пан меценас!

– Се нiчого! – мовив Євгенiй, пускаючись iти далi. – Се у мене часом бувае… такi маленькi атаки. Давнiше то було гiрше, але тепер, Богу дякувати, вже рiдко.

– Але то може бути небезпечне. Може, яка серцева хиба?

– Щось там таке, але, властиво, нема про що й говорити.

– Але все-таки треба би зарадитися лiкаря.

– О, я вже лiчився. І власне лiкарi вспокоiли мене. Ходiмо, пане! Далеко ще до того помешкання?

– Нi, вже близенько. У нас тут загалом нема великих вiддалень. Передмiстя, як ковбаси, попростягалися кожде на пiвмилi i ще дальше, а середмiстя все прикупi, мов на тарелi. Се мае своi вигоди, але мае й невигоди.

– Акустичне.

– Так! У однiм кiнцi чихнеш, у другiм чути. Нi з чим найменшим не сховаешся перед цiкавими очима. А що цiкавi очi побачать, те цiкавi язики розмолотять, роздують, розбовтають удвое, вдесятеро. Се вже у нас так. Усi вiд того терплять, бо кождому можна пришпилити латку, але при тiм усi занiмаються тим же ремеслом. Усякий думае: «Пришпилюють менi латки, давай буду й я пришпилювати iншим!» І так живемо. Не один зразу лютиться, обурюеться, почувши дещо на себе, а потiм перестане, втягнеться, а головно: переконаеться, що кождий у такiй самiй квашi, як i вiн.

V

Д-р Рафалович швидко мав нагоду переконатися, що Стальський не пересолив, говорячи, що мiсто збудоване дуже акустично. Вiдповiдно до принятого звичаю йому прийшлося зробити вiзити у всiх гонорацiорiв мiста.