Людина і зброя

Коли Павлущенко кiнчив розмову, Лагутiн напiвжартома доповiв, вказуючи на Богдана:

– Привiв ось «затриманого». Чи можу йому передати пост?

Спартак спiдлоба глднув на Колосовського, потiм на Лагутiна, i кругла голова його в свiтлих хвилястих кучерях нахилилась над якимось списком, що лежав перед ним на столi.

– Дозволь менi змiнити Лагутiна, – пiсля тягучоi паузи звернувся Колосовський до Спартака.

– Лагутiна змiняе Ситник, – холодним тоном сказав Павлущенко i гукнув у куток, де з'юрмились хлопцi: – Ситник, заступай на пост!

Першокурсник Ситник, моторний, iжачком стрижений хлопчина, з надмiрною серйознiстю прийнявши вiд Лагутiна гвинтiвку, шурхнув з нею у дверi – на пост, а Колосовський при мовчаннi присутнiх пiдступив ближче до Спартакових спискiв:

– Коли ж там моя черга?

Спартак, по-начальницькому хмурячись i не знаючи, як це не пасуе до його повних, по-дитячому рожевих щiчок, довго шукае Богдана в списку i нарештi заявляе невдоволено:

– Тебе нема.

– Як нема?

– А так, що нема.

– Хто складав список?

– Вiдомо хто. Бюро. Я.

Колосовський мiцно прикусив губу. Помовчав пiд уважними поглядами товаришiв.

– Чому ж мене до списку не внiс?

Скрипнув стiлець.

Кругла Спартакова голова вже знову схилилась, розсипалась кучерями над паперами.

– А ми не вносимо всiх пiдряд. Тут вiдiбрано кого слiд.

Ця реплiка викликала обурення хлопцiв.

– А його, по-твоему, не слiд?

– Вiдмiнник навчання! Ворошиловський стрiлець! – полетiло звiдусiль.

– Допиши! – зiскочив з пiдвiконня Дробаха. – Скажи, що пропустив випадково! По темнотi своiй! Але Спартак одразу його присадив:

– Ти он краще помаду зiтри на щоцi! Кому вiйна, а кому мать родна.

Тернувши кулаком по щоцi, Дробаха, однак, не вгамовувався:

– Стрiляеш гiрше за нього, а душу вимотуеш… Такому товаришевi – i ти не довiряеш? Не можеш довiрити йому годину вiдстояти на твоему безглуздому посту?

Це, видно, дошкулило Спартака.

– Бачу, що про тебе теж слiд було подумати, якщо ти називаеш наш пост безглуздим, – надуто блимнув вiн на Дробаху, i в голосi його з'явилися погрозливi нотки. – Вiдомо тобi, що таке пост? Вiдомо, що оголошено военне становище?

Дробаху це, однак, не спантеличило. Вiд пiдступив ближче до столу.