Семен Жук і його родичі

Чорнi як нiч и блискучi як зiрки очи служили зеркалом того розуму, котрий скривався пiд довгою чорною косою, котра спускалась низше пояса. Рот Сонi – звичайний, трошки розкритий, спiдня губа видавалась трохи наперед; нiс кирпою; шия довга, бiла як снiг; здаеться бiлость шиi и плечей спорилась з бiлостю украiнскоi вишитоi и вимережаноi сорочки, котра покривала груди и плечи Сонi; голова уся заквiтчана полёвими квiтками. Дивлячись на Соню, не з разу можна було означить ii вираз и красу: на первий погляд вона здавалась некрасивою, вялою; але чим бiльш дивишся на ii, тим бiльш становиться вона перед тобою красивiйш и красивiйш, и кожен, хто довгенько дивився на Соню, одходячи од неi думав: король-дiвка!.

Стара Жучиха зазнаемила Джура з Сонею и Ганною.

– «Дивiться, матусю, скiлько я набрала грибiв,» сказала Соня, висипаючи на траву повну корзинку грибiв.

– «Бач! а я скiлько ходила, хоч би тобi поганого знайшла; навiть и мухомора не бачила,» озвалась Рися.

– «Не даром же говориться: щасливому по гриби ходить,» вмiшався Джур.

Соня подивилась у низ и стала обтрушувать траву, котра поприлипала до ii спiдницi.

– «Ну – бо, Опанасе! чи даси сёгоднi полудновать, чи нi? ти хиба забув, що паничi не iвши?» сказала Жучиха поваровi.

– «Готово! готово!» озвався Опанас, «зараз даватиму.

– «А в тебе, Марусю, готово?»

– «Готово, панi.»

– «Коли готово, так гукай на косарiв, нехай полуднують.»

Панночки розiслали пiд березою килим; Опанас постановив на килимi тарiлки и миску з варениками. Маруся одставила кашу, розiслала рядно, положила ложки; узяла високу вiху, напяла на неi Опанасову кирею, пiдвела ii у гору и гукнула: «полудновать! полудновать!»

– «Даремно гукаеш!» глузовав Опанас, «ти ростом, хоч и з вiху, а голосом не вийшла, пищиш, наче кошеня; хто таки почуе тебе… А ну, крiпче гукни!»

– «Почують и так, коли захочуть,» сказала Маруся.

– «Нi, не почують.»

– «А ну, я гукну!» сказав Джур и так ревнув «полудновать!», що аж Рябко вискочив з пiд воза и загавкав несамовитим голосом; а луна озвалась десь далеко за Нестратовщиною.

– «От – як гукають,» сказав Опанас; «а ну, Марусю, чи не гукнеш и ти так!»

– «Одчепись!..