Роман про людське призначення

Звiсно, коли Бондаренчиха вперше запримiтила, як ii чоловiк шкарубкими пальцями силкуеться по-модному зав’язати краватку, На якi змолоду нiколи не звертав уваги (певно, тодi були iншi часи, куди там краватки, коли велетенським щастям здавалося вцiлiти! – тiльки ж однак для неi – навiть замолоду, – чи то стерлося з пам’ятi? хоча таке не стираеться, бож вiн справдi любив ii, вирвавши ii, цибатого пiдлiтка, з певноi загибелi, яка вже проковтнула батькiв, – вiн нiколи не чепурився), коли вона вперше постерегла, як вiн по- новому (мозок одразу зафiксував: таким не в той бiк розгвинченим, а одночасно й виструнчено зiбраним, попри гостре черевце, вона його ще нiколи не бачила, i це нове iй жодною чарупкою не належало) вихиляеться перед нею, питаючи, а заразом i не бачачи ii (тодi вона вперше – серединою полився такий нескiнченний присок, що здавалося, земля пiд нею топиться, – болiсно усвiдомила: ii фiзична присутнiсть, – ця похила, землиста постать з набряклими жиляками на ногах, – алеж i ii чоловiк не ходив в Аполлонах, – назавжди розматерiялiзувапася для нього, i вся вона перетворилася лише на той обмежений вiдтинок голосу, що його вiн тiеi митi очiкував у вiдповiдь), – чи йому пасуе колiр, а головне, крiй пiджака (цього пiджака iз надто модними розкидистими вилогами, – над якими, поволi вивiльнюючися iз потовщених вiком шийних бганок, стримiла Бондаренкова голова, переiнакшена незвичним виразом очей, – наче в чоловiчки сипнули потовченого скла, а найбiльше руханням на вилицях жовен, що iх вона досi не зауважувала, – вiн, не порадившися з нею, придбав у всюдисущого тандитника Мирослава Колеси, – пiти до крамницi виявилося таки забагато – хоча досi Бондаренко нiчого сам не купував, особливо ж одягу для себе), вона вiдчула, як ii чоловiк, з яким вона мала п'ятеро дiтей, iстота, котра, здавалося, стала часткою ii ества, хоч вона цього йому нiколи допаду не могла висловити, не знаходячи слiв на той теплий, незграбнощемливий кусник у собi, що з роками, особливо, як почали вiдходити дiти, дедалi тривалiше оприсутнювався в нiй вiд згадки про чоловiка), вiдколовся i, бувши й далi поруч, назавжди поплив вiд неi.