Сойчине крило

– Ну, так що з того, що вибирають?

– Не то бiда, що вибирають, – каже Осел, – а то бiда, що нiкого не можуть вибрати. Вже всi господарi пересварилися промiж себе, а далi кажуть: «Тут хiба один Вовк iз лiсу може старшиною бути». Як сказали це, так на цьому й погодились i вислали мене, щоб я вас зараз привiв до села. Таке-то дiло.

Почувши таке, Вовк аж хвiст угору пiдняв з радостi. Зараз вилiз на Осла, сiв йому на спину та й iде до села. А коли приiхали до села, Осел закричав своiм дзвiнким голосом, з хат повибiгали люди, та, бачачи, що Вовк на Ослi верхом iде, кинулися з палками, цiпами та дрючками та й давай його молотити.

Бiжить неборака та все оглядаеться, чи iде люди за ним не бiжать. Аж коли вже села не стало видно, Вовк побачив копицю сiна, вискочив на неi, простягнувся i лiг спочити. А спочиваючи, почав голосно сам до себе говорити:

– Мiй тато старшиною не був, мiй дiд старшиною не був, i чого ж то менi, дурному, раптом забажалося старшиною бути? Ех, шкода, що нема тут якого порядного хлопця, щоби мене здоровенним буком полупцював та розуму навчив.

А пiд копицею сидiв здоровенний парубок з вилами в руках. Почувши це, як вискочить, як потягне Вовка разiв з десять по хребту, аж Вовк i дух спустив.

Лис i Дрозд

Ішов Кабан у Киiв на ярмарок. Аж назустрiч йому Вовк.

– Кабане, Кабане, куди йдеш?

– У Киiв на ярмарок.

– Вiзьми й мене з собою.

– Ходiмо, куме.

Ішли, йшли, аж назустрiч iм Лис.

– Кабане, Кабане, куди йдеш?

– У Киiв на ярмарок.

– Вiзьми й мене з собою.

– Ходiмо, куме.

Ішли вони, йшли, аж назустрiч iм Заець.

– Кабане, Кабане, куди йдеш?

– У Киiв на ярмарок.

– Вiзьми й мене з собою.

– Ходiмо, братику.

Ось вони всi йдуть. Ішли, йшли, аж уночi наскочили на яму, глибоку та широку. Кабан скочив— не перескочив, а за ним i всi iншi поскакали i всi разом у яму попадали. Що робити, треба ночувати. Зголоднiли вони, а вилiзти нема куди, iсти нема чого.

– Нумо, – каже, – пiснi спiвати. Хто найтоншим голосом потягне, того ми й з’iмо.

От вони й затягли. Вовк, звiсно, найгрубше: у-у-у! Кабан трохи тонше: о-о-о! Лис ще тонше: е-е-е! А Зайчик зовсiм тоненько запищав: i-i-i! Кинулися всi на бiдолашного Зайчика, розiрвали його та й з’iли. Та що там iм iз того Зайця за наiдок? Ще не розвиднiлось як слiд, а вони вже знов такi голоднi, що ледве дихають.

Знов Лис загадуе:

– Нумо пiснi спiвати.