Сойчине крило

А Дрозд то пiдбiгае, то пiдлiтае, та все далi та далi, а баба все за ним та за ним. Нарештi, бачачи, що вона вiдбiгла вже досить далеко вiд свого кошика, вiн знявся вгору та й полетiв. Баба тiльки рукою махнула та й вертае назад до кошика. Та ба! Там застала добрий празник. Поки вона бiгала за Дроздом, Лис тим часом вискочив з жита та до горшкiв. Повиiдав усе чисто, решту порозливав, а сам утiк.

Сидить Дрозд на деревi та й в’е гнiздо, аж тут зирк, а Лис пiд деревом.

– Дрозде, Дрозде, – говорить Лис, – чи вивiв ти мене з ями?

– Вивiв, Лисику.

– А нагодував ти мене?

– Нагодував.

– Ну, тепер же напоi мене, а то я твоiх дiтей поiм.

– Не iж, Лисику, я тебе напою.

Дрозд горюе, Дрозд нудьгуе, як би йому Лиса напоiти. Далi надумав та й каже Лисовi:

– Ходiмо зо мною!

Вийшли з лiсу знов на ту саму польову дорiжку.

– Лягай тут у жито, – каже Дрозд Лисовi,– а я буду мiркувати, чим тебе напоiти.

Бачить Дрозд, а дорiжкою чоловiк iде, бочку води везе капусту поливати. Пiдлетiв Дрозд, сiв коневi на голову та й клюе.

– А тю! – крикнув чоловiк та й замахнувся на Дрозда батогом. Дрозд пурхнув, а чоловiк луснув батогом коня по головi. Мов нiчого й не було, сiв собi Дрозд на другого коня та й клюе його в голову. Знов замахнувся чоловiк i знов луснув коня по головi. Розлютився чоловiк на Дрозда. «От капосна пташина! – думае собi.– І чого вона прив’язалася!» Дрозд тим часом сiв на бочку з водою та й клюе собi.

«Чекай же ти», – думае чоловiк та несподiвано як вихопить ручицю з воза, як лусне по бочцi! Дрозда не вцiлив, а бочка вiд важкого удару похитнулася та й гепнула з воза на землю, i вся вода з неi вилилася та й потекла здоровою рiчкою по дорозi.

Сидить Дрозд на деревi та й в’е собi гнiздо, аж тут зирк, а Лис знов пiд деревом.

– Дрозде, Дрозде, вивiв ти мене з ями?

– Вивiв.

– Нагодував ти мене?

– Нагодував.

– Напоiв ти мене?

– Напоiв.

– Ну, а тепер посмiши ти мене, а то я, iй-богу, твоiх дiтей живцем поiм.

– Не iж, Лисику, я тебе посмiшу.

Горюе Дрозд, нудьгуе Дрозд, як би йому Лиса посмiшити, а далi каже:

– Ходiмо зо мною.

Вийшли з лiсу знов на польову дорiжку, Лис засiв у житi та й жде. Аж ось iде дорогою той самий чоловiк, що iхав з водою: сам сидить спереду, а ззаду сидить його синок з паличкою в руцi. Пiдлетiв Дрозд, сiв на плече чоловiковi та й клюе.