Священна книга гоповідань

Пожалкував, що не ходив у церкву через дорогу. Тому перехрестився по-своему – не пучкою пальцiв, а вказiвним, з виставленим вперед мiзинцем, бандитською розпальцiвкою. І в кiнцi замiсть «Амiнь» сказав «Ітiть».

– Ну, щасливоi дороги до успiху, красава, – криво усмiхнувся майстер з убивств.

Спецiалiст вколов І-раз. Ввiв йому вбивчу дозу.

Всi завмерли, кiлька хвилин стояли зацiпенiло i спостерiгали, як очi І-раз перестали ворушитися й нiби посiрiли. В кiмнатi чулося лише гикання.

І-два та І-три перезирнулися – iх лишилося двое…

Ітiть…

– В упор не вкурюю, пацантре, нашо вам ця тема, але свою дiлюгу я промутив, – сказав наостанок спецiалiст, зачиняючи за собою дверi, i додав: – У нас не народ, не нацiя – у нас суцiльна евтанацiя.

не словом, не дiлом, а тiлом ожилим

І-раз прокинувся в морзi вiд телефонного дзвiнка. Мелодiя рингтону – з «Качиних iсторiй». Вiн вiдкрив очi саме в той момент, коли над ним стояли двое санiтарiв, якi збиралися зняти з нього одяг i помiстити Івана в камеру схову, тобто в холодильник для трупiв.

Працiвники побачили, що труп розплющив очi, iх з переляку вiдкинуло до стiни, з криком, роззявленими ротами й витрiщеними прожекторами!

Впродовж тих кiлькох секунд, поки І-раз всiвся на лiжку, на якому вiн щойно, в буквальному сенсi, лежав трупом, поки дiстав з кишенi телефон, зняв трубку i промовив додзвонювачу «ваще», поки почув, як в трубцi хтось гикнув, – весь цей час санiтари були притиснутi страхом до стiни. Їх зацiпило, вони просто спостерiгали за рухами трупа.

По той бiк слухавки Івана почули гопники, i вони з полегшенням зрозумiли, що брат ожив i зараз почне дiяти за заздалегiдь узгодженим планом.

І-раз по-клiнтiствудiвськи просканував двi переляканi камбали у бiлих халатах, що приплюснулися до стiни, дiстав з iншоi кишенi волину й навiв ii на них. Санiтари не злякалися зброi, бо вони й так були паралiзованi – вперше в iхнiй медичнiй практицi ожив клiент!

І-раз крикнув: «Картотека!». Але нiякоi рефлективноi реакцii вiд санiтарiв не надiйшло.

Навпаки, iхнi обличчя стали кольору холодильника. Як би ви зреагували, якби труп, який щойно оклигав, навiв на вас прицiл небезпечною байдою i погрожував словом «картотека»?

– Картотека на! – вдруге гаркнув І-раз.

Чоловiки повiльно заворушилися, нiби пiд цi двi пласкi рибини затекла холодна морська течiя. Подумки почали молитися й матюкатися, в них це виходило так, як ранiше в Івана – «Ітiть!».