Канадійський тестамент, або Мафія в екзилі

Здаеться, вiн вмiло балансував мiж старорежимним пiдпiллям, бо нiхто iз червоних визволителiв 44-го року назад на береги Волги не виiхав, i уже колишнiм бандерiвським пiдпiллям, яке не тiльки легалiзувалося, а стало загрозою усiм комунiстичним вихрестам, до яких належав син вiйта-сексота i колишнiй член обкому партii, а тепер – ультра-нацiоналiстичний губернатор.

– Іди-но сюди, генерал, – поманив господар областi начальника мiлiцii.

– Ти сам розумiеш, справа полiтична. Мiжнародний резонанс. Що там у тебе? – вiдiйшли вiд дороги, переводячи розмову посеред натовпу у тоновий режим шепотiння.

– Поки важко сказати щось конкретне, Миколо Семеновичу. – Генерал був наляканий не менше, нiж його полiтичний шеф, бо уся ця катавасiя могла коштувати йому погонiв. – Є деякi зачiпки, але поки що…

– Ти не жартуй. Сам розумiеш, яка то публiка. Он вони менi жити, тi старi пердуни, не дають. Робив в обкомi, комуняка. І при ньому в областi бандерiвця, та ще й канадського, вбили. Вiдчуваеш, яку можуть нам полiтику пришити.

– Легко сказати – знайти. Вiтра – у полi, – скривився у сумнiй посмiшцi головний мiлiцiонер, бо за цих кiлька днiв вiн справдi стояв на мiсцi зi всiм своiм слiдчим апаратом. Жодна версiя не знаходила жодного не те що пiдтвердження, а навiть натяку.

– У якому полi, генерал ти вошивий. Ти не знаеш, у якому полi шукати? Ти чув мiй спiч коло ями? – Гарматiй скипiв, бо сповiльнена реакцiя цього мiлiцейського тугодума виводила його iз себе.

– Ну чув.

– І що ти чув?

– Ну що полiг герой. Слава герою.

– Нi хера ти не чув, герою iз тертоi бульби. Вiд рук московського вбивцi – от що ти мав почути. От тобi едине поле, на якому треба, як ви там кажете, рити i рити.

– Ну е така одна iз версiй, – скривився генерал, бо шукати «руку Москви» – то був найдовший шлях, бо шукати тут нинi московських агентiв – нiхто у Киевi йому таких наводок не давав.

– Що значить – одна iз версiй? Не одна, а едина. Справа виключно полiтична. Он йди спитай тисячi цих плакальникiв – хто його вбив? І почуеш: а хто ще мав убити дiда, як не москалi, – позицiя колишнього члена обкому просто вражала таким враз пробудженим патрiотизмом.

– Може, й москалi, але за що? – слiдча виучка все ж тримала генерала у рамках реалiзму.