Гра в бісер

Хоч вiдпустки на подорожi й перебування за межами Педагогiчноi Провiнцii i давали, головним чином з пiзнавальною метою, i навiть не так уже й рiдко, а проте це були винятки, i отримували iх тiльки старшi й надiйнiшi студенти, а вже нiяк не учнi. Та все ж таки директоровi Цбiндену запрошення, що виходило вiд голови такого поважного роду, здалося надто важливим, щоб вiдхилити його самому, i вiн послав його на розгляд комiсii Виховноi Колегii, яка швидко вiдповiла лаконiчною вiдмовою. Друзям треба було розлучатися.

– Згодом спробуемо знов прислати iм запрошення, – мовив Плiнiо, – колись та пощастить.

Ти повинен познайомитися з моею домiвкою, з моiми батьками та родичами й побачити, що ми також люди, а не просто ватага свiтських гультяiв i дiлкiв. Менi тебе дуже бракуватиме. А ти тепер, Йозефе, швидше пiдiймайся на вершину цiеi Касталii, ти просто народжений для iерархii, але, здаеться менi, з тебе буде ще кращий бонза, нiж фамулус[36 - Служник (лат.).], всупереч твоему iменi. Я пророкую тобi велике майбутне, одного чудового дня ти станеш Магiстром i тебе зарахують до Превелебних.

Йозеф сумно глянув на нього.

– Добре тобi глузувати! – мовив вiн, намагаючись побороти хвилювання. – Я не такий шанолюбний, як ти, i якщо колись i досягну посади, то ти на той час давно вже будеш президентом чи бургомiстром, професором чи федеральним радником. Згадуй же, Плiнiо, добрим словом нас i Касталiю, не ставай зовсiм чужий нам! Адже у вас теж, мабуть, е люди, що знають про Касталiю не самi тiльки анекдоти, якi там про нас люблять вигадувати.

Вони потисли один одному руки, i Плiнiо поiхав. Останнiй вальдцельський рiк минув для Йозефа дуже тихо, тяжкий, виснажливий обов’язок, що покладався на нього, майже як на офiцiйну особу, раптом скiнчився, Касталiю вже не потрiбно було боронити. Свое дозвiлля вiн того року вiддавав переважно Грi в бiсер, що дедалi бiльше його захоплювала. Невеличкий зшиток з тих часiв, у який Кнехт занотував своi думки про значення i про теорiю Гри, починаеться такими словами: «Все наше життя, i фiзичне, й духовне, – це динамiчний феномен, i Гра в бiсер охоплюе, властиво, тiльки його естетичний бiк, та й то переважно у виглядi ритмiчних процесiв».

Студентськi роки

Йозефу Кнехтовi минав двадцять четвертий рiк. Вiн закiнчив Вальдцельську школу, i тим самим закiнчилось його учнiвство, почалися вiльнi студентськi часи; якщо не рахувати дитячих рокiв, проведених в Ешгольцi, це, мабуть, була найвеселiша, найщасливiша пора в його життi.