Гра в бісер

Сподiваюся, що слушне це друге припущення, бо навертати мене в свою вiру означало б штовхати мене на зраду й руйнувати мое життя, тепер назавжди пов’язане з Касталiею; за ii межами я не маю нi братiв, нi друзiв, до яких мiг би повернутися, коли б у мене часом виникло таке бажання. Але якщо навiть Плiнiо не намiряеться накинути менi своi думки чи якось вплинути на мене, все ж таки його зухвала мова бентежить мене. Буду з Вами, шановний Магiстре, цiлком щирий: у думках Плiнiо е щось таке, на що я не можу вiдповiсти простим «нi»; вiн промовляе до якогось голосу в менi, що часом дуже схильний з ним погодитись.

Мабуть, це голос природи, i вiн гостро суперечить моему вихованню й нашим тутешнiм поглядам. Коли Плiнiо називае наших учителiв i Магiстрiв кастою жерцiв, а нас, учнiв, слухняною, кастрованою чередою, то це, звичайно, перебiльшення, брутальнi слова, але якась правда, певне, все-таки в них е, а то б вони так не тривожили мене. Вiн може казати дивовижнi, страхiтливi речi. Наприклад: Гра в бiсер – це рецидив фейлетонноi доби, порожня, безвiдповiдальна гра лiтерами, в якiй ми розчинили мову рiзних мистецтв i наук; вона складаеться з самих асоцiацiй i грае самими аналогiями. Або: доказом хибностi всiеi нашоi духовноi освiти й нашого ставлення до життя може бути наша свiдома неплiднiсть. Наприклад, ми аналiзуемо, каже вiн, закони й технiку всiх музичних стилiв i епох, а самi не створили нiякоi новоi музики. Ми читаемо й тлумачимо, каже вiн, Пiндара чи Гете, а самi соромимось писати вiршi. Це докори, з яких я не можу просто посмiятись. І вони ще не найгiршi, не тi, що найдужче мене вражають. Гiрше, коли вiн, наприклад, каже, що ми, касталiйцi, живемо, як штучно виведенi спiвочi пташки, не заробляючи собi на хлiб, не знаючи горя i боротьби за iснування, не знаючи й не бажаючи знати про ту частину людства, на працi й на злиднях якоi тримаеться наше розкiшне життя». Лист кiнчаеться словами: «Може, я зловживаю Вашою добротою i ласкою, шановний Магiстре, i заслужив на Вашу догану. Полайте мене, накладiть на мене покуту, я буду тiльки вдячний Вам за це. Але менi вкрай потрiбна Ваша порада. Я ще зможу якийсь час витримати цей стан, але знайти з нього правильний вихiд, скерувати подii в належному напрямку не зумiю, для цього в мене замало сили й досвiду, i, мабуть, найгiрше те, що я не можу довiритися нашому директоровi, хiба що Ви менi суворо накажете зробити це. Тому я й турбую Вас справою, що стае для мене дедалi бiльшим тягарем».