Гра в бісер

Таких Магiстр музики особливо не любив, вiн миттю вгадував, чи iспитований свiдомий того, що йдеться про його долю, його майбутне, i горе було тому учневi, який демонстрував йому свою спритнiсть, поводився надто впевнено, надто мудро або ще, бува, й пробував пiдлизатися, – Магiстр не раз бракував таких, ще й не почавши iспиту.

Учень Кнехт сподобався старому Магiстровi, навiть дуже сподобався, ще й дорогою, iдучи далi у своiх справах, вiн задоволено згадував про Йозефа; нiяких нотаток вiн не робив у своему зошитi, але запам’ятав щирого, скромного хлопця i, вернувшися з вiдрядження, власноручно включив його прiзвище в список учнiв, яких проекзаменував котрийсь iз членiв Виховноi Колегii i визнав, що вони гiднi вчитися в елiтарнiй школi.

Про той список – гiмназисти звали його «Золотою кни- гою», але iнколи й глузливо величали «Каталогом шанолюбiв» – Йозефовi часом доводилось чути в гiмназii, i говорили про нього рiзним тоном. Коли список згадував учитель, хоча б навiть тiльки для того, щоб дорiкнути учневi: мовляв, такому, як вiн, годi й сподiватися, що його запишуть до «Золотоi книги», – то його тон був урочистий, в голосi бринiла повага i навiть якась бундючнiсть.

Та коли, бувало, про «Каталог шанолюбiв» заводили мову самi учнi, тон iхнiй найчастiше був зневажливий i перебiльшено байдужий. Одного разу Йозеф почув, як хтось iз учнiв сказав:

– Ет, чхати я хотiв на той iдiотський список! Путящий хлопець туди нiзащо не попаде. Вчителi вводять до нього тiльки тих, хто куе день i нiч, та ще пiдлабузникiв.

Дивнi часи настали для Йозефа пiсля тiеi чудесноi подii. Спершу хлопець нiчого не знав про те, що тепер вiн належить до «electi»[18 - Вибраних (лат.).], до «flos juventutis»[19 - Цвiту молодi (лат.).], як величали в Орденi учнiв елiтарних шкiл; поки що вiн зовсiм не думав про якiсь практичнi, вiдчутнi наслiдки тiеi подii, про те, що вона може вплинути на його долю, на його щоденне життя, i коли для вчителiв вiн був уже обранцем, тим, хто йде вiд них, сам Йозеф сприйняв свое покликання лише як процес у глибинi своеi душi.

Але й так це була рiзка межа в його життi. Хоч година, проведена з чарiвником, тiльки здiйснила чи наблизила те, про що Йозеф уже здогадувався у своему серцi, а проте саме ця година вiддiлила вчорашне вiд сьогоднiшнього, минуле вiд теперiшнього i майбутнього, так, як той, хто прокинувся зi сну, хай навiть серед такого самого оточення, як вiн бачив у снi, все ж не мае сумнiву, що вiн прокинувся.