Гра в бісер

Спершу Гра була тiльки дотепною вправою пам’ятi i здатностi до музичних комбiнацiй, поширеною серед студентiв i музикантiв; грали в неi, як уже сказано, i в Англii, i в Нiмеччинi ще до того, як тут, у Кельнськiй вищiй музичнiй школi, вона була винайдена й дiстала свою назву, що нею послуговуеться стiльки поколiнь, хоч насправдi Гра вже вiддавна не мае нiчого спiльного з бiсером, тобто скляними намистинками. Тими скляними намистинками винахiдник Гри Бастiан Перро з Кальва[13 - …Бастiан Перро з Кальва… – Бастiан Перро – iм’я ремiсника з Кальва (батькiвщини Гессе), в якого вчився пiдлiтком майбутнiй письменник.

Характерно, що досвiдовi ремiсничоi працi Гессе надав значення духовного досвiду, завдяки чому скромна постать швабського майстра пiднялася в його уявi на iнтелектуальнi вершини Гри в бiсер.], трохи дивакуватий, але розумний, товариський, людяний теоретик музики, користувався замiсть лiтер, цифр, нот та iнших графiчних знакiв. Перро – до речi, вiн залишив нам також трактат «Розквiт i занепад контрапункту» – застав уже на кельнському семiнарi досить докладно опрацьований метод Гри: один з учасникiв ii називав скороченими формулами своеi дисциплiни якийсь мотив чи початок класичноi композицii, а другий мав або продовжити названу рiч, або, ще краще, вiдповiсти у вищiй чи нижчiй тональностi, висунути контрастну антитему i так далi. Десь такi вправи пам’ятi й iмпровiзацiйного хисту (хоч виконуванi не теоретично, у формулах, а практично, на клавесинi, лютнi, флейтi або голосом) були, мабуть, поширенi серед тих, хто пильно вивчав музику й контрапункт, ще за часiв Шютца, Пахельбеля i Баха. Бастiан Перро, аматор всiляких ремесел, який власноручно змайстрував кiлька роялiв i клавiкордiв за взiрцями давнiх майстрiв, який, певне, належав до Братства мандрiвникiв на Схiд i про якого кажуть, начебто вiн умiв грати на скрипцi так, як вiд 1800 року не вмiе вже нiхто: вигнутим смичком, з ручним регулюванням натягу волосiнi, – той Перро, взявши за зразок наiвну дитячу рахiвницю, зробив рамку, натягнув на неi кiлька десяткiв дротин, а на них понанизував склянi намистини рiзного розмiру, форми й кольору. Дротини вiдповiдали лiнiям, намистини – значенню нот i так далi; таким способом Перро вiдтворював намистинами фрази з вiдомих музичних творiв або своi власнi теми, мiняв, транспонував, розвивав iх, перетворював i протиставляв одну однiй. З технiчного погляду це була забавка, але вона сподобалась учням, ii почали наслiдувати, мода на неi перекинулась i в Англiю.