Гра в бісер

Та досить глянути на його передiсторiю, особливо на розвиток Гри в бiсер, i ми неодмiнно переконаемось, що кожна фаза того розвитку, кожне вдосконалення i змiна Гри, кожна важлива реформа в нiй, чи прогресивного, чи консервативного напрямку, хоч i не обов’язково вказуе на свого единого, справжнього натхненника, зате яскраво виявляе свою суть в особистостi того, хто здiйснюе змiни, хто стае iнструментом перетворення i вдосконалення.

Щоправда, ми тепер вкладаемо в поняття «особистiсть» зовсiм iнший змiст, нiж його вкладали бiографи й iсторики давнiших часiв.

Для них, а особливо для авторiв тих епох, коли помiтне було велике зацiкавлення бiографiями, можна сказати, найiстотнiшим у людськiй особистостi здавалося вiдхилення вiд норми, аномалiя, щось неповторне, iнколи навiть просто патологiчне, а ми тепер видатною особистiстю можемо назвати тiльки ту людину, якiй пощастило уникнути будь-яких оригiнальностей та дивацтв i якнайповнiше злитися з загалом, якнайбiльше прислужитися понадособовому. Коли ми приглянемося пильнiше, то побачимо, що цей iдеал був вiдомий уже в давнину: скажiмо, образ Мудреця чи Досконалого в стародавньому Китаi або ж iдеал Сократового вчення про чесноти майже не вiдрiзняеться вiд теперiшнього нашого iдеалу. Та й чимало великих духовних органiзацiй, наприклад, римська церква в часи свого найбiльшого пiднесення дотримувалась таких самих принципiв, i не одна велика постать з ii iсторii, як-от хоча б святий Фома Аквiнський, здаеться нам, так само, як скульптури стародавнiх грекiв, швидше класичним взiрцем певного типу, нiж iндивiдуальнiстю. А проте в часи реформацii духовного життя, яка почалася в двадцятому сторiччi i спадкоемцями якоi ми стали, цей давнiй, високий iдеал був майже цiлком утрачений. Ми дивуемося, коли знаходимо в бiографiях iз тих часiв докладнi розповiдi про численних братiв i сестер героя чи про те, якi карби лишило в його душi прощання з дитинством, перехiдний вiк, боротьба за визнання, туга за коханням. Нас, людей новоi епохи, цiкавить не патологiя чи iсторiя родини, не статеве життя, травлення чи сон героя; навiть його духовнi джерела, його виховання пiд впливом улюбленоi працi чи улюблених книжок не мають для нас великого значення. Ми тiльки того вважаемо героем, вартим особливоi уваги, хто завдяки своiм здiбностям i своему вихованню виявився здатним майже цiлком пiдкорити свою iндивiдуальнiсть iерархiчнiй функцii, не втративши водночас сили, свiжостi, дивовижноi енергii, що становлять суть i окрасу особистостi.