Гра в бісер

У прощальному листi до членiв Виховноi Колегii вiн пояснив свiй вчинок тим, що Касталiя перестала виконувати свою мiсiю, iсторично пережила себе, бо касталiйцiв «уже зачепили й опанували характернi хвороби аристократii – бундючнiсть, зарозумiлiсть, станова пиха, всезнайство, невдячнiсть, схильнiсть жити за чужий рахунок… Пересiчний касталiець дивиться на мирянина, невченого, може, i без неприязнi, без зневаги, без заздрощiв, але не вважае його за брата, не вбачае в ньому свого годувальника, не почувае нiякоi вiдповiдальностi за те, що дiеться там, у свiтi».

Вiдiрванiсть вiд руху свiтовоi iсторii – ось головний грiх касталiйцiв.

Цiкаво, що саме в той час, коли Кнехт за дорученням ордену в монастирi Марiафельс успiшно прихиляв на бiк Касталii впливового католицького вченого отця Якоба, вiн i набрався вiд нього того почуття iсторii, яке й зруйнувало його касталiйську вiру. Так свiтло й тiнь, Янь i Інь завжди iдуть поряд у життi i у вчинках Кнехта. І цiкаво ще ось що. Прототипом отця Якоба був той самий швейцарський iсторик Якоб Буркгардт (1818–1897), якого Гессе назвав серед трьох основних факторiв, що сформували його свiтогляд.

Буркгардт, багато в чому учень Шопенгауера, дивився на iсторичний процес досить песимiстично, iсторiю духу ставив понад соцiальну iсторiю i був прибiчником бездiяльностi, споглядальностi. Проте iдеалiзованого свого Буркгардта – отця Якоба – Гессе (зберiгши за ним багато буркгардтiвських iдей) одночасно зробив учителем Кнехта, тобто людини, що вiдкинула духовну елiтарнiсть i переступила через споглядальнiсть.

Як i в Сiнклера, Сiддхартхи, Галлера, у Кнехта е своi двiйники-антагонiсти. Це навiть не стiльки отець Якоб, скiльки Плiнiо Десиньйорi i Тегулярiус. Перший – мирянин, що вiдчувае любов до Касталii i глибоке недовiр’я до неi, людина, життя якоi дало трiщину вiд сутички з гострими гранями такоi антиномii. А другий – найтиповiший, найфанатичнiший касталiець, але такий, що своею нервовiстю, своiм екстремiзмом нiби випередив майбутнiй розклад Касталii.

Кнехт уник долi не тiльки Тегулярiуса, але й Десиньйорi, яка теоретично була не що iнше, як один iз варiантiв його власноi долi. З Кнехтом у Гессе вийшло щось майже нечуване: вiн створив образ iдеального героя. Звичайно, цiною певних обмежень, дотримання певних канонiв. Це герой, як уже згадувалося, житiйний, не змальований, а описаний, до того ж з вiдвертою прихiльнiстю. Крiм того, хоч i врiвноважуючи антиномii, вiн бiполярний.