Гра в бісер

Непорушнiсть покликана швидше пiдкреслити позачасовiсть касталiйського буття, не стiльки географiчне, скiльки духовне в нiй. Одне слово, те, що властиве було вже «безсмертним».

Але Гессе не був би сам собою, якби не вказав на зворотнiй бiк iхньоi величi. «Я спiймав Моцарта за кiску, – читаемо у «Степовому вовковi», – i вiн пурхнув угору. Кiска все довшала, як хвiст комети, я метлявся на ii кiнчику у мiжзоряному просторi. Хай йому бiс, як тут холодно! І як тi безсмертнi витримують таке страхiтливо розрiджене, крижане повiтря!» Інакше кажучи, зворотний бiк величi «безсмертних» – штучнiсть, брак живих сокiв, абстрактнiсть.

Унаочнення касталiйського устрою, касталiйських звичаiв, орденськоi iерархii дозволяе поглибити i розширити критику стерильноi духовностi, що iснуе сама в собi.

Але критика Касталii – не едина i не головна мета роману. Не меншоi ваги автор надае ii ствердженню, прославленню. Хронологiчно воно навiть на першому мiсцi.

Перед загрозою розпаду культури наприкiнцi «фейлетонноi доби» единим виходом, единим шляхом до порятунку було, на думку Гессе, створення Касталii – суворого i водночас навдивовижу людяного ордену духовноi елiти, що взяв на себе обiтницю безшлюбностi, безкорисливостi, зовнiшньоi покори i внутрiшньоi рiвностi.

Оскiльки мистецтво, наука, освiта гинули, тому що в свiтi практицизму i продажностi iх утилiзували i проституювали, iх треба було вивести iз заклятого кола житейських iнтересiв, житейськоi конкуренцii. Принцип цей поширювався навiть не на творчiсть – надто iндивiдуальну, надто цiлеспрямовану, надто палку i в цьому розумiннi вже «нечисту». Творчiсть замiнили виконанням чужих творiв, аналiзом i тлумаченням iх.

Найяскравiшим i найдовершенiшим виявом iдеi Касталii була Гра в склянi намистинки, або Гра в бiсер, що стала «втiленням духовного i естетичного iдеалу, високим культом, мiстичною еднiстю розпорошених членiв universitas litterarum. У нашому життi вона взяла на себе частково роль мистецтва, а частково роль абстрактноi фiлософii, i, наприклад, за часiв Плiнiя Цiгенгальса iй ще часто давали назву, що походила з поетичноi лексики «фейлетонноi доби» й означала заповiтну мету не одного чутливого до майбутнього iнтелекту, а саме: ii називали «магiчним театром».

Гессе сам, як бачимо, перекидав мiсток до «Степового вовка». Але загальна характеристика Гри в ньому зумисне непевна й нечiтка.