Цензор снів

Сили УНР танули, армiя вiдступала, а ми за нею. Ми добиралися з Кам’янця до Станiславова на возах з пораненими сiчовими стрiльцями, вiд них мама нарештi довiдалася про долю мого батька, вiн загинув буквально кiлька мiсяцiв тому, серед стрiльцiв знайшовся один, що приятелював з ним, i вiн розповiв не дуже приемну для матiнки новину: мiй тато одружився вдруге, i десь там у Галичинi е у мене сестра, яка, як i я, не бачила батька, бо народилася, коли вiн був на фронтi, але встиг ще отримати звiстку про ii народження.

Цiкава доля людини, яка так нiколи й не бачила своiх дiтей. Маму це все сильно пригнiтило, мета нашоi подорожi раптом вкрилася iмлою. Я батька не знав, то й не дуже переймався, мене лише цiкавила ота сестра, ще немовля, ii мама була еврейкою. Це щось дивовижне, мiй тато постiйно шукав якихось пригод, мама розповiдала, що його батько не прийняв ii, нiмкеню, ледве чи вiн прийняв невiстку-еврейку, але звiдтодi я не раз думав про свою сестру, i хоч я ii нiколи не бачив, але це не заважало менi в пiдлiтковому вiцi час вiд часу уявно злягатися з нею, незмiрно глибока насолода чаiлася в тiй грiховнiй любовi, вiдчуття такого близького й рiдного тобi тiла, майже свого, оповивало мене страхом, який був водночас i приемнiстю. Доторки, поцiлунки, шелест вуст, невловний шепiт тiл – забути це було неможливо, i я носив iх у собi, як носять вiдчуття запахiв i звукiв, а коли стрiчав когось схожого до тiеi, що постала в уявi, переповнювався коханням по самi вiнця.

Менi подобалося спiлкуватися зi стрiльцями, приглядатися до iхньоi зброi, а ще я збирав гудзики.

Дорогою траплялося, що тифознi та важкопораненi стрiльцi помирали, i коли iх мали ховати, я завше просив, щоб менi дозволили вiдрiзати бодай одного гудзика. І менi дозволяли. До кiнця мандрiвки в мене назбиралося iх зо три десятки, а якби я побував з ними в Трикутнику смертi[3 - Трикутник смертi – трагiчна ситуацiя на фронтi в 1919 роцi, коли армiя УНР опинилася в оточеннi бiльшовикiв, бiлогвардiйцiв та полякiв. Тодi вiд тифу померло 25 тисяч воякiв.], мав би з тисячу, але то за умови, що я б звiдти цiлим вийшов – кажуть, тиф косив там сотнями. Серед стрiльцiв було й кiлька австрiйських офiцерiв, вони не були пораненими, вони просто вирiшили повернутися додому, втративши вiру в цей Богом проклятий народ, який не здатен змобiлiзуватися, не здатен стати одним цiлим i розсипався на безлiч отаманiв, пройдисвiтiв, невдах, гультiпак i вiдчайдушних героiв, а деколи i святих.