Лютеція

Бухгалтер може бути спокiйний, вiн не постраждае, але хтось iз тих, хто мав необережнiсть надто близько зачепити Лiлю бортом, чогось позбудеться.

Я покликав офiцiанта й замовив двi пляшки шампанського i тарiлку м’ясива та квашенини.

– Вам таке життя до вподоби? – поцiкавилася Уляна.

– А що в ньому поганого?

– Тут нудно. Типи примiтивнi. Музика трухлява.

– Ну, якщо ви про Ромка уже все знаете, то мушу сказати, що ресторанне життя входить у сферу нашого способу заробляння грошей. Ми купуемо в полякiв джинси, здаемо знайомим барменам чи офiцiантам, а вони перепродують далi.

За день можна заробити на тижневе прожиття. Для мене, як… – тут я затнувся перед тим як вжити визначення «лiтератор», бо я був нiким, i звати мене було нiяк. Тому завершив речення iнакше: – …як для людини, яка вивчае життя, ресторан – одна зi складових цiеi науки.

Повернулася Лiля з радiсною усмiшкою, кинувши на пiвдорозi свого пiдпилого бухгалтера, але не сiла за стiл, а попрямувала до кльозету, там вона випотрошить гаманець i позбудеться його.

– І Лiлi таке життя подобаеться? – провела ii поглядом Уляна.

– Лiля пливе за течiею.

– Вона теж вивчае життя?

– Звичайно. І вам раджу.

Я iй налив повний келих. Вона надпила й похитала головою.

– О нi, це не для мене. Якщо я поступлю, то Ромка покину, – сказала зi смутком.

– Навiщо ви менi це розповiдаете?

– О, ви, напевно, подумали, що я побачила в вас рiдну душу? Вибачаюсь… Це не так. Просто хотiлося це озвучити.

Будь-кому… Без рiзницi.

– То ваша справа. Я Ромковi не передам.

– Про мене – можете й передати, – вона помiтно захмелiла. – Я хочу добитися чогось важливого в життi… а фарц… це так… це так низько…

Вона почала мене нудити. Лiля хляпнула за стiл, саме коли офiцiант принiс закуску.

– А що у вас на гаряче? – стрiпнула вона бадьоро головою.

Офiцiант вiдразу теж збадьорився i став перераховувати страви, Лiля, не питаючи нас, замовила вiдбивнi з картоплею й салати. Я потягнув Уляну танцювати, вона пiшла без особливого ентузiазму, але в танцi повiсилася на мене й лiниво гойдалася.

Зазвичай я в танцi притуляюся якомога тiснiше, вустами торкаюся вушка, занурюю носа у волосся, але цього разу я вiв себе чемно.

У наш час, танцюючи з дiвчиною i поклавши iй руку на талiю, ви не вiдчуете пiд пальцями нiчого зайвого, окрiм самоi талii. Аби намацати край майточок чи колгот, доведеться опустити руку трохи нижче, ледь не на саму сiдничку.