Лютеція

– Юрцю, не злися, увiйди в мою ситуацiю. Нинi приiжджае та дiвчина, пам’ятаеш, про яку я тобi розповiдав, що я з нею зазнайомився в Чернiвцях. А я не можу ii зустрiти… я не можу ii зустрiти, бо до мене приiхала Вiрка. Розумiеш? І зараз вона в мене, а я вибiг на вулицю, щоб зателефонувати. А вона спить. Я ж не кину ii й не побiжу на вокзал. Виручай!

– Ти хочеш, аби я зустрiв ту твою…

Є люди, яких можна намовити до всього, яких можна намовити до чогось i тi, яких неможливо намовити нi до чого. Я, вочевидь, належав до перших, але ще вагався.

– Я знав, що ти не пiдведеш, – торохтiв Ромко. – Записуй… потяг номер… вагон…

– Чекай, я ще не погодився!

– Вона блондинка, довге волосся, личко кругленьке й вуста пелюсточками… Складенi так, нiби вона хотiла сказати «О», але передумала. Розумiеш? «О». Та ти ii вiдразу впiзнаеш, бо вона там на весь перон буде найвродливiша.

– Я не сказав, що…

– І не забудь iй повiдомити, що я мусив поiхати до Киева, а приiду завтра…

– То я мушу з нею цiлий день валандатися?

– Ти справжнiй друг.

– А де вона переночуе?

– Та в тебе ж, не в мене. Покажеш iй мiсто, Личакiвський цвинтар, архiтектуру. Вона таке любить. Можеш i в оперу завести. Вона, знаеш, iнтелектуалка.

– Чекай-чекай… ти менi про ночiвлю поясни.

– Та все нормально. Вона дiвчина з принципами. Я з нею не цюпцявся, якщо це тебе цiкавить. І тобi не вдасться за один день ii в цьому переконати. Так що я спокiйний.

– Я не збирався приймати гостей.

– Прекрасно. Це якраз те, що треба. Вона любить талановитих людей. Я, мiж iншим, казав, що я художник, то ти не пiдведи.

– Ти – художник?

Я остаточно збаранiв, бо Ромко не був навiть малярем. Вiн був фарцiвником – купував у полякiв джинси i перепродував. Зрештою, як i я.

– Цiкаво, а що коли вона захоче ознайомитися з твоiми картинами?

– Не переживай. Я про це вже подумав.

Дем був справжнiм художником, але бухарем. За пляшку мiг позичити не лише своi малюнки, а й чергову коханку.

Дзвiнок вiд Ромка мене вивiв з рiвноваги, я не мiг заснути, хоча до потяга було ще далеко. Але друг е друг. Хоча друзi подiляються на добрих i поганих. До перших належать тi, що не позичають у мене грошей, а до других тi, якi не позичають менi. Ромко нiколи не позичав у мене грошей, бо крутився набагато жвавiше, нiж я.