Шляхи долі

Найвизначнiше метеорне явище за двадцять рокiв можна було спостерiгати сьогоднi опiвночi над мiстом.

Професор швидко подивився на стелю. Ми побачили блакитне небо через дiрку розмiром iз помаранч приблизно над крiслом дона Рафаеля.

Я почув знайомий звук i обернувся. Кiрнi кинувся на пiдлогу й лепетав прокляття, вiд яких холонула кров, на адресу зiрки його злого щастя.

Безсумнiвно, Феба була жiнкою. Навiть коли вона у вогнi мчала на загибель, останне слово було за нею.

Капiтану Малоне не бракувало дару слова.

Вiн знав, в якому мiсцi розповiдь мае закiнчитися. Я сидiв i насолоджувався ii ефектним кiнцем, коли вiн стрепенув мене продовженням.

– Звичайно, – сказав вiн, – наш план провалився. Нiхто не мiг зайняти мiсце дона Рафеля. Наша маленька армiя випарувалася, як роса на сонцi.

Через один день я повертався в Новий Орлеан i подiлився цiею iсторiею з другом, який викладае в унiверситетi Тулейна.

Коли я договорив, вiн засмiявся i спитав, чи вiдомо менi, що стало згодом з удачею Кiрнi.

Я вiдповiв, що нi, бо я бiльше його не бачив; але що коли вiн зi мною прощався, то висловив впевненiсть у майбутньому успiху, тепер, коли його нещасливоi зiрки не стало.

– Жодних сумнiвiв, – сказав професор, – в одному йому точно пощастило – вiн не знае деякого факту. Якщо вiн звинувачуе у своiх нещастях Фебу, дев’ятий сателiт Сатурна, то ця злобна панна все ще на службi й буде далi за ним наглядати. Зiрка бiля Сатурна, яку вiн прийняв за Фебу, опинилися бiля Сатурна випадково – у рiзний час бiля Сатурна опиняються рiзнi зiрки, а вiн кожного разу думав, що це Феба.

Справжню ж Фебу можна побачити тiльки через дуже добрий телескоп.

– Десь через рiк, – продовжив капiтан Малоне, – я йшов по вулицi, якi перетинала ринок Пойдрас. Неймовiрно огрядна панянка з рожевим обличчям у чорнiй атласнiй сукнi похмуро витiснила мене з вузького тротуару. За нею плентався чоловiк, обвiшаний планширами з торбами, нав’ючений по вуха овочами та iншими продуктами.

Це був Кiрнi, але вiн змiнився.

Я зупинився i потиснув йому руку, яка все ще стискала торбу з часником i червоним перцем.

– Ну як, щастить, старий companero? – спитав я його. Менi забракло вiдваги розповiсти йому про зiрку.

– Ну, як можна здогадатися. – сказав вiн, – я одружився.

– Франсiсе! – покликала велика панi глибоким голосом, – ти весь збираешся пробазiкати на вулицi?

– Вже йду, Фебо, люба, – сказав Кiрнi, наздоганяючи ii.

Капiтан Малоне знову замовк.