Шляхи долі

Щоб пiти далi, щоправда, треба бути зовсiм дитиною. Але нехай пограе свою мелодiю на заготованi слова, i коли стане нецiкаво, можна буде звинуватити у всьому музику.

– Жiнки, – сказав Джадсон Тейт, – загадковi створiннi.

Настрiй у мене пiдупав. Я не для того з ним сидiв, щоб слухати стару як свiт гiпотезу – таку заiжджену, спростовану, убогу, нiкчемну, нелогiчну, злу, явну софiстику – древню, безпiдставну, необгрунтовану, пiдступну брехню, запущену у свiт самими жiнками, яку вони самi й пiдживлювали й поширювали серед чоловiкiв пiдступними, таемними, обманливими методами, з метою поширення та пiдсилення власних чарiв i задумiв.

– О, ну не знаю! – просто сказав я.

– Ви колись чули про Оратаму? – спитав вiн.

– Можливо, – вiдповiв я. – Здаеться, я пригадую балерину з таким iменем – чи то район такий був – чи парфуми? Словом, десь я це iм’я чув.

– Це назва мiста, – сказав Джадсон Тейт, – на узбережжi iншоi краiни, про яку ви нiчого не знаете й ще менше б зрозумiли.

Краiни, в якiй править диктатор, i яка контролюеться революцiями й непослухом. Саме там розiгралася житейська драма з Джадсоном Тейтом, найстрашнiшим американцем, Фергюсом Макмахеном, найпривабливiшим авантюристом в iсторii лiтератури, i сеньйоритою Ана-белою Самора, вродливою донькою алькальда Оратами, в головних ролях. А, i ще – нiде на землi, крiм регiону Трiента-i-трес в Уругваi, не росте чучула. Краiна, про яку я розповiдаю, дае цiнне дерево, фарби, золото, каучук, слонову кiстку й какао.

– Я й не знав, – кажу я, – що в Пiвденнiй Америцi е слонова кiстка.

– Тут ви двiчi помиляетеся, – сказав Джадсон Тейт, розподiляючи слова на октаву свого чудового голосу. – Я не казав, що краiна, про яку я говорю, у Пiвденнiй Америцi – я мушу бути обережним, шановний пане; там я був у полiтицi, знаете. Але, навiть так – я грав у шахи з iхнiм президентом фiгурами, вирiзаними з носових кiсток тапiра – одного з мiсцевих видiв непарнокопитних унгулятiв, поширених у Кордильерах – чим вам не слонова кiстка.

Але я збирався розповiсти вам про любов i пригоди, i про поведiнку жiнок, а не про зоологiю.

– П’ятнадцять рокiв я керував республiкою з-за спини його величностi старого Санчо Бенавiдеса. Ви мали бачити фото в газетах – такий кволий чорний iз вусами, як у барабанщика на швейцарський музичнiй скриньцi, i сувоем у правiй руцi, як тi, що на них записують народження в сiмейнiй Бiблii.