Шляхи долі

Ти – найгарнiша людська iстота, яку менi доводилося бачити, – каже вона. – Переiдеш до мене? Я iм покажу, можу я тратити грошi чи нi, – каже вона.

– І що б Ви тут, чоловiче, зробили? Звичайно, я вхопилася за нагоду. І, чесно кажучи, стара Меггi почала менi подобатися. Не тiльки через сорок мiльйонiв i те, що вона могла для мене зробити. Я теж у свiтi почувалася самотньою. Всiм потрiбний хтось, кому можна розказати про бiль у лiвому плечi i те, як швидко трiскаються лаковi туфлi. А про таке з чоловiками в готелях не поговориш – вони тiльки такого слушного випадку й чекають.

Тому я кинула роботу в готелi й поiхала з мiсiс Браун. Вона мною явно захопилася. Бувало, дивилася на мене по пiвгодини, як я сиджу, читаю чи гортаю журнал.

Одного разу я iй кажу: «Мiсiс Браун, я вам нагадую якогось померлого родича чи, може, друга дитинства? Я зауважила, що ви регулярно проводите надi мною ретельну оптичну iнспекцiю». «У тебе лице», – каже вона, «точно як в моеi дорогоi подруги – найкращоi подруги.

І що ви, чоловiче, думаете вона зробила? Накрила мене хвилею подарункiв завбiльшки з хвилю на Конi-Айлендi. Повела до кравчинi, дала iй грошi й сказала мене вбрати з голови до нiг. Мадам замкнула дверi й пустила на мене всiх працiвникiв.

Знаете, куди ми поiхали далi? Нi, спробуйте ще раз вгадати – правильно – готель «Бонтон». У нашому розпорядженнi були шестикiмнатнi апартаменти; коштували сто доларiв на день. Я бачила рахунок.

А тодi, чоловiче, почали присилати плаття – ох, я й не намагатимуся вам пояснити, ви й так не зрозумiете. Словом, я почала називати ii тiткою Меггi. Ви звичайно, читали про Попелюшку. Що ж, ii розповiдь про принца, який надягнув на неi крихiтну туфельку, блякне поряд iз моею.

А тодi тiтка Меггi каже, що влаштуе у Бонтонi бенкет для мого виходу у свiт, та такий, на який з’iдуться всi давнi датськi родини з П’ятоi Авеню з приставкою «Ван» у прiзвищах.

– Але, тiтко Меггi, я вже виходила в свiт, – кажу я. – Але можу дебютувати знову. Але знаете, – кажу я, – це один iз найрозкiшнiших готелiв у мiстi. І знаете – перепрошую – важко зiбрати товариство знатних людей разом, якщо ранiше такого не робив.

– Цим, дитинко, не переймайся, – каже тiтка Меггi. – Я не розсилаю запрошення – я роздаю накази. Я зберу тут п’ятдесят гостей, яких зiбрати разом мiг би ще хiба король Едвард чи Вiльям Треверс Жером.