Стук у браму

Довгастi хмари тягнули його, а маленькi, згорбившись, штовхали, що викликало значне хвилювання, яке було помiтно навiть по сплесках води бiля моiх колiн i бiля надбережних каменiв.

Я швидко видерся знову вгору по схилу, щоб супроводжувати товстуна на дорозi, бо ж справдi любив його. І, можливо, я зможу що-небудь дiзнатися щодо небезпеки цього на вигляд безпечного краю. Так я вийшов на смугу пiску, до вузькостi якоi треба було ще звикнути, руки в кишенях, повернувши обличчя до рiчки пiд прямим кутом, так що пiдборiддя майже лежало у мене на плечi.

На надбережних наметнях сидiли нiжнi ластiвки.

Товстун сказав:

– Дорогий пане на березi, не намагайтеся врятувати мене. Це помста води i вiтру; я пропав. Так, це помста, адже як часто ми – я i мiй друг прочанин – нападали на цi речi, коли спiвав наш клинок, виблискували кимвали, чудово сяяли труби i спалахували зiрницi литавр.

Маленька чайка, розпростерши крильця, пролетiла через його живiт, але швидкiсть ii не зменшилася.

Товстун правив далi:

б) Початок розмови з богомiльником

– Був час, коли я день у день ходив в одну церкву, бо дiвчина, в яку я був закоханий, вечорами клячала там, молячись, по пiвгодини, i тодi я мiг без перешкод дивитися на неi.

Коли одного разу ця дiвчина не прийшла i я невдоволено дивився на тих, хто молиться, мою увагу притягнув до себе один юнак, який простягнувся на пiдлозi всiм своiм худим тiлом. Час вiд часу вiн, напружуючи всi сили, пiдносив голову i, зiтхнувши кидав ii на притиснутi до каменiв руки.

У церквi було лише кiлька старих жiнок, якi часто схиляли i повертали своi закутанi голiвки, щоб поглянути на того, хто молиться. Ця увага, здавалося, ущасливлювала його, бо перед кожним своiм нападом побожностi вiн перевiряв очима, чи багато людей на нього дивиться.

Я визнав це за непристойнiсть i вирiшив заговорити з ним, коли вiн пiде з церкви, i випитати у нього, чому вiн молиться таким чином.

Але лише за годину вiн пiдвiвся, ревно перехрестився i рвучко рушив до хрестильницi. Я став на його шляху мiж кропильницею i дверима, знаючи, що не пропущу його без пояснень. Я скривив рот, як роблю завжди для пiдготовки, коли рiшуче маю намiр поговорити. Я виставив уперед праву ногу i сперся на неi, а лiву недбало поставив на носок; це теж додае менi твердостi.