Фауст

У винагороду за военну допомогу Фауст одержуе вiд Цiсаря безплiдну рiвнину, що ii постiйно заливае морська вода, вирiшуе осушити ii i побудувати мiсто. Вiн вступае у двобiй з деструктивними силами природи, з «дурною безкiнечнiстю» в нiй, i тим пiдносить себе, Людину, як конструктивне, творче начало. Важливо, що Гете зiставляе дiяльнiсть трьох «зодчих»: Цiсаря, який пiсля здобутоi перемоги будуе державу на нових законодавчих засадах, Архiепископа, що споруджуе храм, i Фауста, який створюе, за задумом автора, щось зовсiм iнше – нову цивiлiзацiю.

На думку Канта, яку прийняла вся його епоха, людина не може бути засобом вiдносно найвищих задумiв природи, але тiльки метою. Оскiльки сама по собi мета недосяжна, то iснування людини – безкiнечне. Призначення людини на землi може здiйснити не один окремий iндивiд (навiть генiй!), а лише рiд. Так доба Канта-Гете виходить на нове уявлення щодо культури. На думку Канта, культура е здатнiстю людини ставити перед собою не лише найближчi (емпiричнi), але й вiддаленi (iдеальнi) цiлi i пiдпорядковувати iм не лише особисте життя, а й життя всього роду.

Істинне буття людини – це буття в культурi, в царинi найвищих, «дальнiх» життевих цiлей, що освiтлюють свiтлом високого смислу ii повсякденне iснування i пiдносять його над тваринним животiнням у свiтi «скiнченного», емпiричного. Готовнiсть постiйно долати невiдповiднiсть кiнцевого результату iдеальним цiлям мiстить парадигму культури.

Знаменитий монолог Фауста в сценi «Просторе дворище перед палацом», в якому вiн промовляе, здавалося б, фатальнi слова про повне задоволення сущим, насправдi е апофеозом нескiнченному в людинi:

Лиш той життя i волi гiдний,

Хто б'еться день у день за них.

Нехай же вiк i молоде, й старе

Життевi блага з бою тут бере.

Коли б побачив, що стою

З народом вiльним в вiльному краю,

Тодi гукнув би до хвилини:

Постiй, хвилино, гарна ти!

Нiяка вiчнiсть не поглине

Моi дiла, моi труди!

Провидячи те щасне майбуття,

Вкушаю я найвищу мить життя.

За Кантом, умовою розвитку людськоi культури може бути лише боротьба, бо мае бути прийнятий виклик, кинутий природою. Уявляючи собi «райську краiну» майбутнього («ein paradiesisch Land»), Фауст зовсiм не виключае небезпеку з життя людей, тож iхне життя i в майбутньому позначене дiяльним доланням погрози, що постiйно таiть у собi море. Проте саме в цих умовах i можливе повноцiнне життя всiх поколiнь.