Володар бліх. Життєва філософія кота Мура

Перегрiнус поiхав до Гамбурга, вручив приятелевi свого батька не тiльки рекомендацiйного листа, а й усi папери, що стосувалися його завдання, а сам зник невiдомо куди.

Тодi вiд приятеля пана Тиса надiйшла така звiстка:

«Вашого цiнного листа вiд… числа вчасно вручив менi Ваш шановний син. Але сам вiн бiльше не з’являвся, а зразу ж поiхав з Гамбурга, не лишивши нiяких доручень. На перець тут попит невеликий, на бавовну поганий, каву беруть тiльки середнiх гатункiв, зате добре йде мелiс, а також весь час тримаються цiни на iндiго.

Ця звiстка неабияк збентежила б пана Тиса та його дружину, коли б з тiею самою поштою не надiйшов лист i вiд самого блудного сина, в якому вiн найпокiрнiше вибачався, що нiяк не мiг виконати, як того хотiв батько, отриманого завдання, i що його непереборно ваблять далекi краi, з яких вiн через рiк сподiваеться вернутися щасливiшим i веселiшим.

– Ну й добре, – сказав старий добродiй, – хай хлопець оглянеться по свiтi, може, там з нього витрусять його химери.

Мати забiдкалася, що синовi може не стати грошей на далеку дорогу, – мовляв, вiн дуже злегковажив, не написавши, куди саме поiхав. Але старий тiльки засмiявся:

– Нiчого, як не стане грошей, то швидше пiзнае життя. Не написав, куди вiн хоче iхати, то принаймнi знае, де нас його листи застануть.

Так нiхто й не довiдався, куди помандрував Перегрiнус; однi запевняють, що вiн побував у далекiй Індii, а iншi, навпаки, вважають, що вiн вiдвiдав ii лише в своiй уявi. Певне тiльки одне: що вiн був десь далеко, бо вернувся до Франкфурта не через рiк, як обiцяв батькам, а через цiлих три роки, та ще й пiшки, обшарпаний i схудлий.

Батькiвський дiм був наглухо зачинений, i хоч скiльки Перегрiнус дзвонив i стукав, нiхто в ньому не озивався.

Нарештi прийшов з бiржi сусiд, i Перегрiнус зараз-таки спитав його, чи не поiхав кудись пан Тис.

Та сусiд перелякано вiдсахнувся вiд нього й вигукнув:

– Пан Перегрiнус Тис! Невже це ви? Вернулися нарештi? Хiба ви нiчого не знаете?

Одне слово, Перегрiнус довiдався, що за той час, коли вiн був у мандрах, батьки його одне за одним померли, суд поцiнував iхне майно i, оскiльки нiхто не знав, де перебувае Перегрiнус, опублiкував у газетi оголошення, в якому пропонував йому вернутися до Франкфурта й отримати батькiвську спадщину.

Перегрiнус мовчки стояв перед сусiдом, i вперше серце в нього защемiло вiд горя. Чудовий, розкiшний свiт, у якому досi вiн жив так безтурботно, розвалився в нього на очах.