Володар бліх. Життєва філософія кота Мура

Причиною цього шарварку були двое незнайомих, що зайшли до винарнi. І обличчям, i одягом, усiм своiм виглядом вони були не схожi на тутешнiх людей, якiсь i бридкi, й смiшнi воднораз, а вже таких чудернацьких штук, як вони виробляли, нiхто ще зроду не бачив. Один iз них, старий, брудний i неприемний, був одягнений у довгий, дуже вузький сюртук iз тьмяно-чорноi лискучоi матерii. Вiн то видовжувався й тоншав, то стискався й ставав коротким товстуном, та ще й звивався, як хробак. Другий, з високого зачiскою, в строкатому шовковому пiджаку й таких самих штанях, з великими срiбними застiбками, схожий на дженджика з другоi половини вiсiмнадцятого сторiччя, раз по раз пiдлiтав угору до стелi й плавно опускався назад, хрипким голосом наспiвуючи немелодiйнi пiснi якоюсь зовсiм невiдомою мовою.

За словами господаря, обидва вони, один за одним, зайшли до винарнi як поряднi, скромнi вiдвiдувачi й замовили вина. Тодi почали все пильнiше й пильнiше приглядатися один до одного й розбалакалися. Хоч нiхто з гостей не розумiв iхньоi мови, проте з тону i з жестiв видно було, що вони сперечаються, i дедалi завзятiше.

Раптом вони повставали, набрали теперiшнього свого вигляду й заходилися виробляти тi химернi штуки, що збирали все бiльше глядачiв.

– Той чоловiк, – вигукнув хтось iз глядачiв, – той чоловiк, що так гарно пiдлiтае й опускаеться, мабуть, i е годинникар Деген з Вiдня,[30 - Цей годинникар на початку XIX ст. кiлька разiв намагався пiднятися в повiтря, але невдало.] який винайшов лiтальну машину i раз по раз падае з нею сторч головою!

– Е нi, – мовив хтось iнший, – це не лiтун Деген.

Я б швидше додумав, що це кравчик iз Саксенгаузена, якби не знав, що бiдолаха згорiв.

Не знаю, чи ласкавому читачевi вiдома iсторiя кравчика iз Саксенгаузена. Ось вона.

Історiя кравчика iз Саксенгаузена

Якось у недiлю тихий, побожний кравчик iз Саксенгаузена, по-святковому прибраний, iшов з церкви зi своею любою дружиною. Надворi було холодно, увечерi кравчик нiчого не iв, крiм половинки м’яко звареного яйця й квашеного огiрочка, а вранцi тiльки випив чашечку кави, i тепер йому аж млосно ставало.

А крiм того, вiн у церквi спiвав, не шкодуючи голосу. От i захотiлося кравчиковi випити чарочку шлунковоi. Цiлий тиждень вiн пильно працював i шанував свою любу дружину, навiть пошив iй iз клаптiв, що валялися пiд лавою, гарну спiдницю. Тому люба дружина ласкаво дозволила йому зайти до аптеки й зiгрiтися чарочкою.