Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994

Ми самоуки або неуки, перед нами нинi вiдкрився свiт, ми проникаемо в нього i паленiемо вiд сорому за свою нiмоту, встилаемося своеi непрофесiйностi, недорiкуватостi в дискусiях; вiннiпезький професор Мирослав Шкандрiй, який менi в сини годиться, переходить у бесiдi з мови на мову так легко, як я з украiнськоi на росiйську, знае iх щонайменше п’ять, а ми мали таку високу професуру i в гiмназiях, i в унiверситетах – i не мали жодноi можливостi скористатися з ii знань, бо комунiстична система найбiльше боялася нацiонального iнтелекту i якщо вже й не знищувала фiзично його носiiв, то примушувала iх замовчувати настiльки глухо, що в професора Рудницького, наприклад, який знав понад десяток мов, ми могли навчитися хiба що лiтературних каламбурiв.

Воiстину обкраденими збудженi, як передбачав колись Шевченко, i передовсiм духовно. А тому менi стае страшно, бо наш бездарний украiнський парламент (бездарний сьогоднi – в самостiйнiй державi, бо вчора вiн ще творив революцiю) так мало придiляе уваги культурi, яка повинна стати головною пiдвалиною держави: хлiб буде, i хлiб ми з’iмо, а що, крiм освiченостi, е запорукою безперервного цивiлiзованого розвитку? Згадаймо хоча б Японiю, яка так мало мае територii, власного хлiба i скарбiв земних, а завдяки високому розвитковi науки i культури диктуе свiтовi ринковi закони.

Але бачу вже я нове освiчене поколiння, яке надолужить те, що втратили ми. І якщо нинi в украiнському парламентi, який е нi що iнше як полiтичний бульйон, виросли такi професiйнi економiсти, як Володимир Пилипчук, Олександр Барабаш, Вiктор Пинзеник, юристи Сергiй Головатий та Вiктор Бедь, то можна сподiватися, що вже iхнi учнi будуть квалiфiкованими будiвниками Украiни.

Тiльки б нiхто не опiкувався нами… Коли я проводив свою передвиборну кампанiю, мiй конкурент, трускавецький лiкар Мирон Бучацький вiдповiв одному ревному «опiкуновi», який переконував нас, що Украiна сама iснувати не зможе: «Не турбуйтеся нами.

Не так воно просто, як говориться, але рацiя е в одному: стати багатим – матерiально i духовно – може тiльки вiльний народ.