На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Современная зарубежная литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994

Автор
Дата выхода
07 декабря 2016
🔍 Загляните за кулисы "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Роман Іваничук) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Видання «Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994» структурно складається з двох книг: «Благослови, душе моя, Господа!..» та «Мандрівки близькі і далекі». У них синтезовано жанри подорожнього нарису й політичного щоденника, а також активно осмислюються події минулого і сучасного України.
Перша книга щоденників охоплює кульмінаційний період боротьби за Українську державу. У ній міститься величезний пласт історичного матеріалу, що стосується як біографії автора, так і долі України, її провідних діячів, літераторів.
У другій книзі її структурним стрижнем є опис подорожей, здійснених автором упродовж життя. Ці подорожі з історії обернені в сучасне, наповнені публіцистичним матеріалом, є підставою для медитацій, роздумів і узагальнень про долю України, український національний характер, боротьбу нашого народу за свою свободу, що завершилася створенням власної держави.
Щоденники є підсумком у доробку Р. Іваничука, містять його багаторічну працю документального відтворення епохи.
📚 Читайте "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Перед вакацiями ми з Дмитром домовилися: пiдемо на тиждень-два в гори, як ходили колись Вагилевич i Головацький. Я – збирати матерiали для курсовоi роботи на тему «Фольклорна основа „Тiней забутих предкiв“», Дмитро – набиратися вражень для поеми про Довбуша.
На Петра i Павла ми гостювали на празнику в Космачi у нашого приятеля Лук’яна Вардзарука, а на другий день iз космацьких Завуял вирушили удвох з рюкзаками бездорiжжям прямо на двогорбу, немов верблюд, Бiлу Кобилу, за якою десь там розкинулось по гiрському безмежжi безмежне село Жаб’е – заповiдник гуцульського фольклору.
Тодi Жаб’е ще було Жаб’ем, а не Верховиною, Іспас ще не називався Долiшнiм, а Княждвiр – Верхнiм: бiльшовицький терор ще не встиг дiстатися до найглибших пластiв нашоi iсторii – топонiмiки, бо на iх сторожi стояли рештки УПА. По схронах ще переховувалися партизани: саме в цей час, прочiсуючи лiси, винищувала iх «Червона рубаха» – каральнi енкаведистськi загони.
І як тiльки нас батьки пустили в таку дорогу – останнiх своiх синiв?! Дмитрового старшого брата розстрiляли нiмцi як заручника на коломийському еврейському кладовищi, мого брата спiймали в лiсi й засадили на п’ятнадцять лiт каторги у Воркуту, а ми пiшли стежками, де з-за кожного куща чекала на нас смерть – вiд бiльшовикiв, а чи вiд своiх, – збирати фольклор! Нашi батьки аж потiм спам’яталися, коли ми щасливо повернулися, i негайно вiдправили нас до Львова.
На вершинi Бiлоi Кобили ми читали вперше один одному своi вiршi. У Дмитровому уривку з поеми «Довбуш», незважаючи на збиту тему, я вловив свiжi iнтонацii, вправну ритмiку i позаздрив – в мене виходило кострубатiше, хоч Дмитро похвалив моi вiршi.
То було наше свято щиростi й зiзнання в найпотаемнiшому.









