Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994

Наше знайомство з Дмитром не переросло в тiсну дружбу: мабуть, тому, що вчились у рiзних класах, та й напевне вже тодi вiдштовхнулися вiд себе нашi вельми егоцентричнi бiополя, якi й нинi не перетинаються; моя незалежнiсть та прямота i Павличкова владнiсть виявились несумiсними, проте це не завадило нам упродовж десяткiв лiт, як я вже мовив, бути в добрих стосунках, якi ггрунтуються передовсiм на взаемоповазi, взаемопiдтримцi й паритетностi, i чому б мало бути iнакше, коли породила нас та сама прикарпатська земля i та сама неволя виробила однаковий проти неi iмунiтет; вчились ми у тих самих учителiв; нашим старшим братам однаково ламали життя бiльшовицькi чи то нiмецькi окупанти, мiж якими iстотноi рiзницi нiколи не було; визрiвали ми серед одного й того ж лихолiття, i навiть нашi маленькi радощi були дуже схожi.

Ще не раз у своiх спогадах я звернуся до постатi Дмитра Павличка, якого, незважаючи на суперечливiсть характеру, певну непослiдовнiсть у лiтературнiй i полiтичнiй дiяльностi, а теж на його грiховнi порахунки iз власним сумлiнням, вважаю однiею з найвидатнiших особистостей нашого украiнського часу, точною його фотографiею – без пiдфарбовувань i ретушi.

«Дами сердець», а ще походи на Воскресiнецьку гору або до тисового заповiдника у Княждворi, а теж футбол i закордоннi фiльми, а ще нашi бурсацькi витiвки, а ще лекцii в наймудрiших на свiтi гiмназiйних професорiв, з яких щодругий був комбатантом Украiнськоi Галицькоi Армii i кожен вчився як не в Празi, то у Вiднi, i той урочистий страх перед iхнiм маестатом – усе це був позитив, який мав витворити iз сiльських недотеп витончених iнтелiгентiв.

Та домiнував тодi у свiтi негатив – страшна военна дiйснiсть, яка в одних питомцiв гiмназii вселяла черствiсть, байдужiсть до кровi, а то й розбуджувала жорстокiсть, а в iнших – праведний гнiв, гарячий патрiотизм i саможертовнiсть, – але i те, i друге не дало визрiти тiй iнтелiгентнiй витонченостi: одним ламав хребти конформiзм, iншi складали голови на вiвтарi Незалежностi, i тiльки невелика частина колишнiх гiмназистiв, уцiлiвши фiзично i духовно, перейшовши через фальшиве травестування, вийшла нинi на свiтло денне з вiдбитками всiх «родимых пятен» тоталiтарних режимiв у душах – i ось такими ми е, i такими нас приймайте, i будьте, хто не зазнав того, що ми, вибачливими до нас i милосердними.