Трагедія Трояндової алеї. Єврейські історії

Сьогоднi Маркус сховав пляшку вина до кишенi святкового каптана Гонiгмана, коли вони обидва перебували на весiллi, завтра Гонiгман намастив дверну ручку Маркуса медовим клеем, так що той майже прилип до неi, повертаючись iз корчми.

Якось Маркус послав до Гонiгмана польського жебрака, який видав себе за американця та замовив пальто для адмiрала Тома Пуса, який наразi перебував у iхньому мiстечку.

З неабиякою ретельнiстю Гонiгман зшив гарне пальто для карлика, якого вiн бачив у театрi, тому що жебрак сказав йому, що адмiрал не мае часу на примiрку.

Коли пальто було готове, з’явився жебрак разом iз огрядним велетнем, який насилу змiг увiйти в дверi невеличкоi крамницi, та мовив:

– Ось адмiрал!

Гонiгман здивовано подивився на нього i розстелив свое маленьке пальто:

– Джентльмен – велетень, а ви замовили пальто для карлика.

– Так, мiй дорогенький, – сказав адмiрал, – я такий малий, коли виступаю, а поза театром вiдчуваю себе комфортнiше.

Пiсля цього вони обидва вийшли з крамнички, залишивши бiдолашного Гонiгмана безмовним.

А проте Гонiгман не залишився у боргу перед Маркусом. Якось вiн зустрiв маленьку Лiзу Маркус, яка бiгла по лiкаря. Вiн вiдправив ii додому i пообiцяв, що сам повiдомить ескулапу. Невдовзi товариш Гонiгмана справдi з’явився, маскуючись пiд лiкаря.

– Що з тобою? – рiзко запитав вiн Маркуса, якого зустрiв сам на сам у його крамницi.

– О, лiкарю, – вiдповiв вiн жалiсно, – менi здаеться, що я вчора отруiвся.

– Добре, – мовив лiкар, – сядь на цей стiлець посеред крамницi, заплющ очi та покажи менi язик.

Маркус зробив, як йому велiли, i довго очiкував знака лiкаря, аж раптом гучний смiх змусив його розплющити очi. Лiкар зник, але крамничка була вщент заповнена людьми, а провулок також був заблокований роззявами, якi на нього витрiщилися.

– Що ж, хвала Боговi! – вигукнув м’ясник Шмуль, його сусiд. – Ми всi вже вирiшили, що ти втратив глузд, мiстере Маркус.

У розпал таких войовничих обставин одного разу повернувся молодший син Гонiгмана Барух, який присвятив себе вивченню права.

Його кiмнатка мiстилася високо пiд дахом. Щоразу, вiдриваючи погляд вiд свого «Зводу цивiльного права», вiн бачив у вiкнi навпроти, за горщиками з квiтами, гарненьку дiвчину, яка ледве вийшла з дитинства та старанно працювала голкою.