Трагедія Трояндової алеї. Єврейські історії

Вона накрила дах дошками i почепила перед дверима килим, запалила лампу, всiлася в подушки. Їi маленькi нiжки, що стояли на невеличкiй табуретцi, були загорнутi в хустку, вона прислухалась, як плескають краплi, дивилась, як маленькi пташки разом з горiхами гойдаються вiд подиху вiтру, та вдихала запах вологоi смоли ялинових гiлок.

Вона була дещо вражена, коли килим вiдкинувся вбiк, i Мартiн зазирнув усередину, але це був радiсний переляк, який змусив ii молоде тiло тремтiти. Вона простягнула йому руки так тепло, що вчений зрозумiв, це бiльш нiж вiтання.

– Пробач мою смiливiсть, Деборо, – почав Мартiн, коли увiйшов, – але я хотiв скористатися дощем, вiстом й Шпiльхагеном, щоб сказати кiлька слiв тобi наодинцi.

– Так, говори.

– Деборо, я не вмiю пишно висловлюватися, – мовив далi Мартiн, – та й навiщо? Якщо ти добра до мене, немае сенсу в красномовствi. А якщо ти до мене не прихильна, вони не матимуть користi. Я кохаю тебе, люба.

– І я… я не хочу iнших чоловiкiв, окрiм тебе, – випалила Дебора.

– Перш нiж ти не станеш дружиною професора?

– Так, – вигукнула вона, – ось моя рука, вона твоя.

Вони багато говорили, сидячи поруч, поки дощ падав на дах, i музика осiннього вiтру прокрадалася крiзь ялиновi гiлки. Коли iхнi серця вiдкрилися, iхнi руки i вуста також знайшли одне одного.

Дебора довiрилася матерi, i вона цiлком схвалила ii вибiр. Коли наступного ранку Мартiн явився, щоб урочисто просити руки, Леонора енергiйно його пiдтримувала, але Зiндель звiв брови i коротко та сухо мовив:

– Я нiчого не маю проти вас, мiстере Фрiдлiб, але як ви забезпечуватимете свою дружину?

– Мiй скарб завжди при менi, – вiдповiв молодий вчений.

– Можливо, але дiвчина не може так довго чекати, поки ви станете професором, – вiдповiв пiдприемець. – Окрiм того, у мене мае бути зять, який може займатися комерцiйними справами, i, врештi, ви – марнотрат.

Даремно Леонора використала все свое красномовство, марно Дебора лила сльози, Зiндель залишився непохитним.

Наступного дня Аарон Бiркоф, довiрена особа Зiнделя, завiтав до Мартiна.

– Я з доброю пропозицiею, – сказав вiн, смiючись усiм своiм широким червоним обличчям, – оскiльки ви заморочили голову дiвчинi, тож ви й мусите виправити це, повернути все назад, на мiсце.