Цент на двох

Група французiв за столом поруч зiрвалася на аплодисменти, до яких приедналися iншi, i за мить кiмната наповнилася плесканням та криками; половина, що обiдала, стояла на ногах, поступово скупчуючись, а на околицях поспiшно викликаний власник давав невиразнi голосовi свiдчення свого бажання якомога швидше покiнчити з цiею справою.

– …Мерлiн! – гукнула Олiвiя, прокинувшись нарештi. – Яке порочне дiвчисько! Пiшли звiдси!

Зачарований Мерлiн слабко протестував, що рахунок ще не сплачено.

– Все добре. Поклади на стiл п’ять доларiв. Я зневажаю цю дiвчину. Я не можу на неi дивитися.

Вона встала i потягнула Мерлiна за руку.

Безпорадно, не вимовляючи анi слова, але з вiдвертим небажанням, Мерлiн пiднявся, та отупiло пiшов за Олiвiею, в той час, коли вона пробиралася крiзь маревний галас, який наближався до своеi найвищоi точки й загрожував стати справжнiм i незабутнiм заворушенням. Покiрно вiн взяв пальто i, спотикаючись, здолав пiв дюжини сходинок, дiставшись до вологого квiтневого повiтря надворi.

Його вуха все ще дзвенiли звуком легких нiг на столi й смiху навколо, що заполонив весь маленький свiт ресторану.

У тишi вони пiшли в напрямку П’ятоi авеню до автобусноi зупинки.

Лише наступного дня вона вiдповiла йому щодо весiлля. Вона вирiшила перенести його ближче: набагато краще, щоб вони були одруженi першого травня.

III

І вони одружилися, i вiдбулося це дещо прозаiчно – пiд люстрою квартири, де жила Олiвiя зi своею матiр’ю.

Пiсля одруження настало деяке пiднесення, а потiм, поступово, почала зростати втома. На Мерлiна покладалася вiдповiдальнiсть за те, щоб вiн заробляв тридцять доларiв на тиждень, яких разом з ii двадцятьма вистачало лише на те, щоб вони були поважно гладкими, та докази цього приховували гiдним одягом.

Пiсля кiлькох тижнiв катастрофiчних i досить принизливих експериментiв з ресторанами було вирiшено, що вони приеднаються до великоi армii споживачiв напiвфабрикатiв, тому вiн знову повернувся до свого звичного способу життя, коли щовечора вiн заходив у гастрономiчний магазин Брегдорта i купував картопляний салат, шинку скибочками, а iнодi в спалаху екстравагантностi навiть фаршированi помiдори.

Потiм вiн приходив додому, входив в темний передпокiй i пiдiймався на три хиткi сходинки, накритi старовинним килимом з давно стертим малюнком.