Цент на двох

Можливо причина була у тому, як падало свiтло, бо ii щоки трохи запали, а очi стали менш яскравими, бо може вона бiльше плакала в цей час? Але тiнi, як i ранiше, були дуже густими в ii рудому волоссi; ii рот все ще натякав на поцiлунки, як i профiль, який iнодi спадав йому в очi перед рядами книг, коли в книгарнi були сутiнки, а багряна лампа вже не сяяла.

І вона пила. Потрiйний рум’янець у ii щоках змiшався з молодiстю, вином та прекрасною косметикою – це вiн мiг сказати напевне. Вона жартувала з молодим чоловiком, що сидiв злiва вiд неi та з дорiдним чоловiком, що сидiв праворуч, i навiть зi старим навпроти неi, бо останнiй час вiд часу вимовляв разючi та м’якi докiрнi заперечення iншого поколiння.

Пальцями клацни, та дивись уважно,

Як прийшов вже – на мiсток ступай вiдважно…

Дорiдний чоловiк наповнив ii келих яскравим бурштином. Офiцiант пiсля кiлькох подорожей до iх столу i безлiчi безпорадних поглядiв на Каролiну, яка веселилася, ставлячи безглуздi питання щодо соковитостi цiеi чи iншоi страви, нарештi зумiв отримати щось подiбне до замовлення i поспiшив зникнути…

Олiвiя говорила до Мерлiна…

– Коли ж тодi? – запитала вона, ii голос трохи затьмарився вiд розчарування.

– О, ну колись.

– Невже тобi… байдуже?

Досить виражена болiснiсть у ii запитаннi повернула його погляд до неi.

– Якнайшвидше, люба, – вiдповiв вiн з дивовижною нiжнiстю.

– Так скоро? – Їi радiсне збудження цiлком забрало ii подих.

– О так, я вважаю, нехай буде червень. Нема жодноi потреби чекати.

Олiвiя почала удавати, що два мiсяцi справдi занадто короткий час, щоб вона пiдготувалася. Хiба вiн не поганий хлопчик! Хiба вiн не занадто нетерплячий! Ну, вона б показала йому, що вiн не повинен бути з нею занадто швидким. Дiйсно, вiн був такий наполегливий, що вона точно ще не визначилась, чи взагалi варто виходити за нього замiж.

– Червень, – суворо повторив вiн.

Олiвiя зiтхнула, посмiхнулась i випила свою каву, ii мiзинець пiднявся високо над iншими пальцями по-справжньому вишуканим способом. До Мерлiна прийшла шалена думка, що вiн хотiв би придбати п’ять кiлець i накинути на цей палець.

– О боже! – вигукнув вiн вголос. Незабаром вiн одягне кiльце на один з ii пальцiв.

Його очi рiзко ковзнули вправо.