Цент на двох

Вона вже прочитала лист стiльки разiв, що знала кожне його слово напам’ять, але вiн все ще ii дивував. У ньому вона знайшла багато невиразних вiддзеркалень людини, яка його написала, – змiшану яснiсть i смуток його темних очей, шалене, неспокiйне збудження, яке вона вiдчувала iнодi, коли вiн розмовляв з нею, його мрiйливу чуйнiсть, що присипляла ii розум. Лоiс було дев’ятнадцять, i вона була дуже романтичною, допитливою i безстрашною.

Гладка дама та клерк нарештi зiйшлися на п’ятдесяти словах, Лоiс взяла бланк i написала свою телеграму.

«Це просто доля, – думала вона, – саме так все працюе у цьому проклятому свiтi. Якщо боягузтво – це все, що мене стримувало до цього часу, то бiльше я не буду стримуватися. Тож ми просто дозволимо, щоб все йшло своiм шляхом, i нiколи не шкодуватимемо про це».

Клерк продивився ii телеграму:

«Прибула сьогоднi Балтiмор проведу день братом зустрiчай Вiлмiнгтонi три пополуднi середу кохаю Лоiс»

«П’ятдесят чотири центи», – сказав клерк iз захопленням.

«І нiколи не шкодуватимемо, – подумала Лоiс, – i нiколи не шкодуватимемо…».

II

Свiтло проходило крiзь дерева як крiзь фiльтр i падало на траву плямами. Дерева були схожi на високих, млявих дам з пiр’яними вiялами, що легковажно кокетують з потворним дахом монастиря. Дерева були як дворецькi, що ввiчливо схилялися над безтурботними дорiжками та стежками. Дерева, дерева над пагорбами з обох бокiв, були розкиданi групами, посадками й лiсами по всiй схiднiй частинi штату Мериленд, нiжне мереживо на подолах багатьох жовтих полiв, темний непрозорий фон для квiтучих кущiв та диких зарослих садiв.

Деякi дерева були дуже веселими та молодими, але монастирськi дерева були старшими за сам монастир, який, за справжнiми монастирськими мiрками, був зовсiм не старий. Власне кажучи, по сутi його називали не монастирем, а лише семiнарiею; але все-таки це був монастир, попри його вiкторiанську архiтектуру чи доповнення до неi у стилi Едуарда VII, або навiть його запатентоване у часи Вудро Вiльсона покриття даху зi столiтньою гарантiею.

За будiвлею монастиря було господарство, де пiв дюжини братiв-мирян рясно потiли, з невблаганною спритнiстю рухаючись навколо овочевих грядок. Лiворуч, за рядом в’язiв, було iмпровiзоване бейсбольне поле, де один з послушникiв з битою намагався вибити з гри трьох iнших, що супроводжувалось бiганиною, важким диханням та ударами по м’ячу.