Сіддхартха. Паломництво до країни сходу

 – А батько ж тобi дозволить?

Сiддхартха подивився на товариша так, нiби ще не зовсiм прокинувся вiд сну. І враз прочитав у Говiндинiй душi все – прочитав страх, прочитав покору.

– О Говiндо, – мовив вiн стиха, – нащо нам марнувати слова? Завтра на свiтаннi я починаю жити життям саман. Тiльки не кажи про це бiльш нiчого.

Сiддхартха ступив до комiрчини, де на личанiй матi сидiв батько, мовчки став i стояв доти, доки батько вiдчув, що позад нього хтось е. І озвався брахман:

– Це ти, Сiддхартхо? Кажи вже, що маеш сказати.

І промовив Сiддхартха:

– З твого дозволу, батьку. Я прийшов сказати, що мене тягне покинути завтра твiй дiм i пiти до аскетiв. Мене тягне стати саманою. Нехай батько не перечить моему бажанню.

Брахман мовчав. Вiн мовчав так довго, що в невеличке вiконце вже заглянули зорi, а тодi на змiну iм прийшли iншi, а в комiрчинi все панувала тиша. Нiмо, нерухомо стояв, схрестивши на грудях руки, син, нiмо й нерухомо сидiв на матi батько, а зорi все пропливали небом. І промовив нарештi батько:

– Не подобае брахмановi казати рiзких i злих слiв.

Але в серцi моiм ворушиться невдоволення. Не хотiв би я почути з твоiх уст таке прохання вдруге.

Брахман спроквола пiдвiвся. Сiддхартха стояв мовчки, зi схрещеними на грудях руками.

– Чого ти ждеш? – спитав батько.

І вiдповiв Сiддхартха:

– Ти знаеш.

Батько невдоволений рушив iз комiрчини, невдоволений ввiйшов до будинку й лiг на свое ложе.

Але сон од нього тiкав, i через годину брахман устав, ступив кiлька крокiв туди-сюди, вийшов надвiр.

Зазирнувши у вiконце до комiрчини, побачив, що Сiддхартха так само стоiть зi схрещеними руками, на тому самому мiсцi. Тьмяно бiлiв його свiтлий одяг. З неспокоем у серцi повернувся батько в будинок.

Ще за годину – сон усе злiтав iз його очей – брахман знову пiдвiвся, пройшовся туди й назад, переступив порiг. Уже виплив мiсяць. Брахман заглянув крiзь вiконце до комiрчини й побачив, що Сiддхартха стоiть там-таки – нерухомо, зi схрещеними руками; на голих його ногах вiдсвiчувало мiсячне сяйво.

З тривогою в серцi батько вернувся до ложа.

А за годину прийшов iзнов, i ще за годину прийшов, i щораз заглядав у вiконце й бачив, що Сiддхартха стоiть посеред комiрчини, стоiть у мiсячному сяйвi, стоiть у свiтлi вiд зiрок, стоiть у темрявi. І так приходив брахман щогодини, мовчки ставав пiд вiконцем, зазирав усередину й бачив, що син стоiть нерухомо, i батькiвське серце сповнював гнiв, сповнювала тривога, сповнювала нерiшучiсть, сповнював бiль.