Сіддхартха. Паломництво до країни сходу

Мовчки слухала Камала Сiддхартху. І западав iй у серце голос його, погляд його очей.

– Може, все воно й так, як ти кажеш, друже, – стиха зiтхнула вона. – А може, Сiддхартха просто гарний чоловiк, i погляд його до вподоби жiнкам, i щастя приходить до нього саме.

Поцiлував Камалу Сiддхартха i попрощався.

– Я б хотiв, моя вчителько, щоб це було так! Я б хотiв, щоб мiй погляд завше тобi подобався, хотiв би, щоб щастя завше приходило вiд тебе до мене!

Серед звичайних людей

Сiддхартха вирушив до купця Камасвамi.

Увiйшов Камасвамi – жвавий, догiдливий чоловiк з майже сивим чубом, дуже розумними, сторожкими очима й чутливими губами. Господар i гiсть люб’язно привiталися.

– Сказали менi, – почав Камасвамi, – що ти – брахман, чоловiк учений, але хочеш послужити в купця. Ти що – потрапив у скруту, брахмане, що йдеш на службу?

– Нi, – вiдповiв Сiддхартха, – у скруту я не потрапив i нiколи в нiй не був.

– Як же так, iдеш вiд саман – i не в скрутi?! Самани ж бо злидарi?

– Я справдi злидар, – промовив Сiддхартха, – якщо це те, що ти маеш на увазi. Так, я злидар. Та злидар тому, що така моя воля. Отож я не в скрутi.

– З чого ж ти збираешся жити?

– Я про це ще не думав, пане. Понад три роки я злидарював i нiколи не замислювався над тим, з чого живу.

– Виходить, ти жив коштом iнших людей.

– Мабуть, що так. Але ж i купець живе коштом iнших людей.

– Добре сказано. Одначе купець бере в людей iхне не задарма, вiн дае взамiн свiй крам.

– Так воно й справдi здаеться. Кожен бере, кожен дае. Таке вже життя.

– Але ж даруй, коли в тебе нiчого немае, то що ж ти даватимеш?

– Кожен дае, що мае. Воiн дае свою силу, купець – крам, учитель – науку, селянин – рис, рибалка – рибу.

– Чудово! А що можеш дати ти? Чого ти навчився, що ти умiеш?

– Я вмiю думати.

– І все?

– Гадаю, усе!

– А який з цього зиск? Вiзьмiм постування… Яка з нього вигода?

– Вигода дуже велика, пане. Коли хтось не мае чого iсти, тодi постування – це наймудрiше, що вiн може придумати. Якби, скажiмо, Сiддхартха не навчився був постувати, йому довелося б уже сьогоднi найнятися десь на службу – у тебе чи в когось iншого. Сiддхартху просто штовхнув би на це голод.