Сіддхартха. Паломництво до країни сходу

Але подарував менi Будда Сiддхартху – мене самого».

Пробудження

Коли Сiддхартха вийшов iз гаю, де зостався Будда, Довершений, i де зостався Говiнда, то вiдчув, що в тому гаю вiддiлилося вiд нього й залишилось i все його минуле життя. Про це вiдчуття, що сповнило всю його душу, вiн розмiрковував, неквапно простуючи дорогою. Тяжко замислився Сiддхартха, мов поринув у глибоку тиховодь, аж на дно цього вiдчуття – туди, де залягають першопричини, бо осягати першопричини, здавалось йому, це, власне, i е думати, й тiльки так вiдчуття обертаються в пiзнання, не губляться, а стають дiйсними, починають випромiнювати те, що в собi мають.

Отак Сiддхартха поволi простував собi й мiркував. І дiйшов висновку, що вiн не юнак уже, а дорослий чоловiк. І дiйшов вiн висновку, що чогось позбувсь, як ото гадюка позбуваеться староi шкiри, що чогось у ньому не стало – того, що належало йому i було з ним усю його юнiсть: бажання мати вчителiв i слухати повчання. Останнього вчителя, який трапивсь йому на шляху, навiть його, найвеличнiшого i наймудрiшого, Будду, святого, вiн, Сiддхартха, покинув, мусив пiти вiд нього, не в змозi прийняти його вчення.

Замислившись, Сiддхартха уповiльнив ходу i спитав себе: «Одначе що ж воно таке – оте, чого ти хотiв навчитись в учiннi та вчителiв i чого вони, тi, хто тебе так багато вчив, усе ж не змогли тебе навчити?» І зрозумiв Сiддхартха: «Це – мое «я», що його смисл i суть я прагнув пiзнати. Це – мое «я», якого я прагнув позбутися i здолати.

Проте менi не пощастило його здолати, я його тiльки ошукав, я тiльки утiк, тiльки сховався вiд нього. Воiстину, нi про що у свiтi я так багато не думав, як про оце свое «я», як про оцю загадку, що я живу, що я один iз-помiж решти й вiд усiх вiдокремлений, вiдмежований, що я – Сiддхартха! І нi про що у свiтi я не знаю так мало, як про себе, Сiддхартху!»

Дiйшовши цiеi думки, Сiддхартха, що повiльно, замислено простував своею дорогою, спинився, i тiеi ж митi iз цiеi думки народилася ще одна, нова, а саме: «Причина того, що я нiчого про себе не знаю, що Сiддхартха менi й досi такий чужий i невiдомий, – причина цього одна, одна-однiсiнька: я сам себе боявся, я вiд себе втiкав! Я шукав Атмана, шукав Брахмана, я ладен був членувати й розкладати на частини свое «я», щоб знайти у невiдомiм його нутрi зерно всiх оболонок – Атмана, життя, божественне, найзаповiтнiше.

Але сам себе я при цьому втратив».

Сiддхартха розплющив очi й роззирнувся довкiл.