Надходить та година

Вона подумала про Десмонда Меллора, Едрiена Слоуна та Джима Ноулса, котрих, вона не сумнiвалася, батько й на порiг би своеi оселi не пустив.

– Нi, тату, я засвоiла свiй урок i бiльше не завдаватиму тобi клопотiв.

– Радий це чути.

– Але ти маеш визнати, що жити в Лондонi лише на двi тисячi фунтiв на мiсяць доволi складно.

– Тодi повертайся i живи в Кiнроссi, де на двi тисячi можна цiлком комфортно жити цiлий рiк.

Вiрджинiя дуже добре знала, що це останне, чого б хотiв ii батечко, тому вирiшила ризикнути.

– Я швидше сподiвалася, тату, що ти мiг би знайти спосiб пiдвищити мою допомогу до трьох тисяч на мiсяць.

– Тобi не слiд навiть мрiяти про таке, – прозвучала негайна вiдповiдь. – Адже пiсля твоiх останнiх вибрикiв я думав урiзати твою допомогу наполовину.

– Але якщо ти це зробиш, тату, як я зможу вижити?

Вона задумалася, чи не настав момент розплакатися.

– Будеш, як усi ми, i навчишся жити вiдповiдно до своiх можливостей.

– Але моi друзi радше очiкують…

– Тодi це не тi друзi.

– Що ти пропонуеш, тату?

– Можеш розпочати зi звiльнення свого мажордома та доморядницi, котрi, на мiй погляд, задарма iдять свiй хлiб, а потiм перебратися в менше помешкання.

Вiрджинiю наче грiм побив.

– І ти можеш пошукати собi роботу.

Вiрджинiя заридала.

– Хоча це, якщо подумати, було б безглуздо, адже ти нiчого не вмiеш робити, хiба тринькати чужi грошi.

– Але ж, тату, – втерла сльозу Вiрджинiя, – додаткова тисяча на мiсяць вирiшить усi моi проблеми.

– Але не моi, – сказав граф. – Тож можеш розпочати жити за своiм новим режимом, сiвши на автобус до вокзалу й повернувшись до Лондона другим класом.

* * *

Вiрджинiя зроду не iздила у вагонi другого класу i, незважаючи на батькiв наказ, не мала намiру починати це робити. Однак пiд час тривалоi подорожi назад до вокзалу Кiнгс-кросс вона справдi глибоко задумалася над своiм теперiшнiм скрутним становищем i про те, який вибiр iй лишився, щоб бiльше не випробовувати терпiння дiдугана.

Вона вже позичила незначнi суми у кiлькох друзiв i знайомих, i деякi з них уже вимагали вiд неi повернення, тодi як решта, здавалося, змирилися з тим, що вона вважала тi грошi не позикою, а подарунком.

Можливо, вона й змогла б навчитися жити без дворецького та куховарки, навiдувати Пiтера Джонса частiше, нiж «Герродс»[22 - «Герродс» – один iз найбiльших у свiтi унiверсальних магазинiв, розташований у Лондонi на Бромптон-роуд.